Борецький Іван Матвійович, чернече ім'я Іов (1560 — 2 березня 1631) — український церковний, політичний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631), педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, святий, письменник. Духовний та політичний наставник Петра Могили.
Біографія
Народився у селі Бірча (Галичина) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського шляхтича. Припускалося, що освіту він отримав у Львівській братській школі, але зважаючи на блискуче знання латини, яка на той час там не викладалася (першим викладачем латині у ній з 1604 року був він сам), найбільш вірогідним є навчання в Острозькій академії, а після неї — у Краківському університеті. З 1604 року — викладач латинської й грецької мов Львівської братської школи. 1604–1605 рр. — ректор, «котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє». Заслужив високу шану як людина, що «Апполонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована». 1610–1615 Борецький — священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита Києво-Печерської Лаври Є. Плетенецького.
Борецький — один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію; приділяв увагу окремим богословським питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали «другим Іоаном Милостивим». Втілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, щоб навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т.зв. хомонію — розтягування слів за рахунок додавання до них голосних на шкоду мелодії.
У грудні 1619 Борецький і його дружина Никифора Федорівна Чеховичевна прийняли чернечий постриг. Борецький став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, Никифора, за переказом, — ігуменею Київського Богословського монастиря (в межах Михайлівського Золотоверхого). Разом з однодумцем гетьманом П. Сагайдачним та іншими відомими оборонцями української православної церкви Борецький відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана українську православну ієрархію (1620), яка після Берестейської унії 1596 була замінена греко-католицькою. Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси і був ним до смерті.
Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької на старослов'янську й редагуванні «Анфологіону», виданого Лаврською друкарнею 1619. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут Луцької братської школи, затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: «Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою». У творі «О воспитаніи чад» (1609), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо «з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить». Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну Речі Посполитої Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових маґнатів, публікує полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. «Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали», — читаємо в «Протестації» (1621). Написана Борецьким разом з І.Курцевичем та І.Копинським, «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, в ній захищалося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтва, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої Русі», старих руських князів, що козаки — це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних — це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький — також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у Львові), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій 1590-х рр., пов'язаних з релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели Русь до «такої загибелі»: протягом довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.
1624 року звернувся до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-Русі до Московської держави. Але царський уряд відхилив цю пропозицію, бо Московська держава, ослаблена недавньою московсько-польською війною, не була спроможна вести війну проти Польщі.
Склав два меморіали в оборону православної ієрархії: «Протестація» (1621) та «Юстифікація» (1622).
Одночасно Борецький шукав шляхів порозуміння між українцями православними й українцями католиками та греко-католиками. Виступав за зміцнення політичних і культурних зв'язків України, Білорусії та Московії. Ставши митрополитом, продовжував опікуватися Київською братською школою. Допомагав Київському братству в придбанні деяких маєтностей на утримання школи. Добився королівської грамоти (19 лютого 1629), за якою Київське братство було, нарешті, визнане й затверджене Річчю Посполитою, і «що б вони своїм накладом не побудували, то на вічні часи». Таким чином, хоч про братську школу в грамоті прямо не говорилось, вони з визнанням Київського братства також дістала державний захист як його невід'ємна частина. Із записів сучасника, вихованця Київської братської школи Сильвестра Косова довідуємося, що Борецький не полишав й учительства: «Йов Борецький, ставши митрополитом Київським, був і опікуном оних братських шкіл і сам в них богословське вчення викладав».
В 1628–1629 рр. був разом із митрополитом В.Рутським прихильником загального замирення української церкви, однак не зміг залучити до своїх планів козаччини.
Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами «превелебнійшому в Бозі отцю Петру Могилі» але застеріг його, щоб «школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були». Похований Борецький, за його заповітом, «…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом» Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.
Твори
«Анфологіон», або вибрана Мінея на весь рік (переклад з грецької, доповнений службами російським святим і їх короткими біографіями, Київ, 1619);
«Діалог про православну віру» (Острог, 1606);
«Лімонарь, тобто Квітник» — переклад, з доповненнями, «Синайського патерика», Київ, 1628;
«Аполлія (знищення) апології Мелетія Смотрицького». Київ, 1628;
«Нарікання про благочестя» (повчання православним, як тримати себе під час гонінь за православ'я).
Вшанування пам'яті
Канонізація
Помісний Собор 2008 року Української Православної Церкви — Київський Патріархат у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар. Чесні останки святителя Йова вважати святими мощами віддавати їх на волю Божу. Благословити будівництво храмів на честь святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси. Пам'ять святителя Йова святкувати 15 (2) березня, в день його блаженного упокоєння.
Біографія
Народився у селі Бірча (Галичина) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського шляхтича. Припускалося, що освіту він отримав у Львівській братській школі, але зважаючи на блискуче знання латини, яка на той час там не викладалася (першим викладачем латині у ній з 1604 року був він сам), найбільш вірогідним є навчання в Острозькій академії, а після неї — у Краківському університеті. З 1604 року — викладач латинської й грецької мов Львівської братської школи. 1604–1605 рр. — ректор, «котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє». Заслужив високу шану як людина, що «Апполонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована». 1610–1615 Борецький — священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита Києво-Печерської Лаври Є. Плетенецького.
Борецький — один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію; приділяв увагу окремим богословським питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали «другим Іоаном Милостивим». Втілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, щоб навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т.зв. хомонію — розтягування слів за рахунок додавання до них голосних на шкоду мелодії.
У грудні 1619 Борецький і його дружина Никифора Федорівна Чеховичевна прийняли чернечий постриг. Борецький став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, Никифора, за переказом, — ігуменею Київського Богословського монастиря (в межах Михайлівського Золотоверхого). Разом з однодумцем гетьманом П. Сагайдачним та іншими відомими оборонцями української православної церкви Борецький відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана українську православну ієрархію (1620), яка після Берестейської унії 1596 була замінена греко-католицькою. Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси і був ним до смерті.
Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької на старослов'янську й редагуванні «Анфологіону», виданого Лаврською друкарнею 1619. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут Луцької братської школи, затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: «Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою». У творі «О воспитаніи чад» (1609), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо «з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить». Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну Речі Посполитої Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових маґнатів, публікує полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. «Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали», — читаємо в «Протестації» (1621). Написана Борецьким разом з І.Курцевичем та І.Копинським, «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, в ній захищалося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтва, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої Русі», старих руських князів, що козаки — це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних — це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький — також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у Львові), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій 1590-х рр., пов'язаних з релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели Русь до «такої загибелі»: протягом довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.
1624 року звернувся до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-Русі до Московської держави. Але царський уряд відхилив цю пропозицію, бо Московська держава, ослаблена недавньою московсько-польською війною, не була спроможна вести війну проти Польщі.
Склав два меморіали в оборону православної ієрархії: «Протестація» (1621) та «Юстифікація» (1622).
Одночасно Борецький шукав шляхів порозуміння між українцями православними й українцями католиками та греко-католиками. Виступав за зміцнення політичних і культурних зв'язків України, Білорусії та Московії. Ставши митрополитом, продовжував опікуватися Київською братською школою. Допомагав Київському братству в придбанні деяких маєтностей на утримання школи. Добився королівської грамоти (19 лютого 1629), за якою Київське братство було, нарешті, визнане й затверджене Річчю Посполитою, і «що б вони своїм накладом не побудували, то на вічні часи». Таким чином, хоч про братську школу в грамоті прямо не говорилось, вони з визнанням Київського братства також дістала державний захист як його невід'ємна частина. Із записів сучасника, вихованця Київської братської школи Сильвестра Косова довідуємося, що Борецький не полишав й учительства: «Йов Борецький, ставши митрополитом Київським, був і опікуном оних братських шкіл і сам в них богословське вчення викладав».
В 1628–1629 рр. був разом із митрополитом В.Рутським прихильником загального замирення української церкви, однак не зміг залучити до своїх планів козаччини.
Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами «превелебнійшому в Бозі отцю Петру Могилі» але застеріг його, щоб «школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були». Похований Борецький, за його заповітом, «…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом» Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.
Твори
«Анфологіон», або вибрана Мінея на весь рік (переклад з грецької, доповнений службами російським святим і їх короткими біографіями, Київ, 1619);
«Діалог про православну віру» (Острог, 1606);
«Лімонарь, тобто Квітник» — переклад, з доповненнями, «Синайського патерика», Київ, 1628;
«Аполлія (знищення) апології Мелетія Смотрицького». Київ, 1628;
«Нарікання про благочестя» (повчання православним, як тримати себе під час гонінь за православ'я).
Вшанування пам'яті
Канонізація
Помісний Собор 2008 року Української Православної Церкви — Київський Патріархат у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар. Чесні останки святителя Йова вважати святими мощами віддавати їх на волю Божу. Благословити будівництво храмів на честь святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси. Пам'ять святителя Йова святкувати 15 (2) березня, в день його блаженного упокоєння.
Немає коментарів:
Дописати коментар