четвер, 23 січня 2014 р.
вівторок, 7 січня 2014 р.
Молитва за заступництвом святого Шарбеля
Юсеф Шарбель Маклуф (1828 - 1898) - це дійсно канонізований святий. Він належав до Маронітської Католицької Церкви. Був ченцем у Анайському монастирі Божої Матері в Лівані. Відзначився як великий аскет. Вже за життя його вважали святим. Після смерті за заступництвом Шарбеля сталося багато чудес (монастирські архіви налічують близько двадцяти тисяч). У 1965 році він був проголошений блаженним папою Павлом VI, а в 1977 році цей же папа проголосив його святим. Так що з особою Шарбеля ніяких проблем немає.
Інша справа, що багато людей не розуміє, що таке заступництво святих, а дехто таку непоінформованість намагається використати для своєї вигоди. Наприклад, викладають зображення святого в Інтернеті із заявою, що якщо хтось після дотику до них отримає зцілення, то повинен переслати власникам сайту відповідну суму грошей. Були також спроби використати ікони Шарбеля з окультною метою. Однак дуже часто це завершувалося невдало, бо ікони чорніли (про це див. статтю «Святий Шарбель проти окультизму» («Жива вода», № 3, 2007)). Зрозуміло, що такі форми «вшанування» святого нічого спільного з християнством не мають. Таке забобонне ставлення можна зауважити і щодо деяких інших сподвижників (св. Пантелеймона, св. Миколая і т. д.). Однак це не означає, що не можна шукати допомоги в цих святих.
Найперше слід запам'ятати одне: реальні чуда робить тільки Бог. Коли пишуть, що якесь чудо зробив той чи інший святий, то це означає, що він молився до Бога і Бог за його молитвами вчинив диво. Тому всі звернення до святих є тільки молитвами заступництва. Тобто проханням, щоб ті особи молилися за нас до Бога.
Бог також може уділяти ласки через ікони. Але тут також слід пам'ятати, що діє не саме зображення, а молитва, конкретніше, це молитва особи, яку ікона представляє і молитва Церкви, коли ікону посвячують. Варто нагадати, що без посвячення ікона ще не є іконою. Тому немає необхідності прив'язувати зображення святого Шарбеля до різних хворих місць на своєму тілі. Достатньо читати молитви до нього, а якщо маєте посвячений образок цього подвижника, то можна просто прикладатися до нього чолом. Так само можна прикладатися до рамки з реліквіями.
Тепер відносно твердження, щодо того, що до святого Шарбеля взагалі не можна звертатися по заступництво. Ті, які це пишуть, як правило мотивують це двома причинами: перша, молитви до святих – це ідолопоклонство, друге, бо святий Шарбель – католик. Щодо першого, то можна було б цим твердженням погодитись, якщо б святого дійсно почитали так, як Бога. Але вище згадувалося, що звернення до святих мають тільки форму заступництва. Тому ніяким ідолопоклонством це не є. Щодо другого твердження, то його взагалі тяжко вважати християнським (пор. Мк. 9, 38-40). Однак для тих, хто його дотримуються, хочеться нагадати, що серед тих людей, які отримали зцілення за заступництвом святого Шарбеля, є католики, православні, вірні Вірменської Церкви, протестанти, а також мусульмани.
Серед чудес святого Шарбеля, які були затверджені в часі беатифікації (процес проголошення особи блаженним) є зцілення Іскандера Убеїда. Цей чоловік був ліванським ковалем. Одного разу під час роботи йому в праве око потрапив осколок розпеченого заліза. Як наслідок він осліп на праве око. Відвідування багатьох лікарів, в тому числі з Бейрудського медичного університету, результатів не дали. Всі визнали, що сліпота невиліковна, бо метал випалив очні тканини. У 1950 році Іскандеру приснився якийсь монах, який казав, що зцілить хворого, якщо той його відвідає. На запитання хто він, монах написав на піску – «Шарбель». Коваль відвідав могилу Шарбеля в Анайському монастирі, а коли повернувся і прокинувся наступного дня, виявилось, що добре бачить на обидва ока. Чудесне зцілення підтвердила й медична комісія. І воно було враховане в часі беатифікації. Згідно Євангелія, таке чудо може бути здійснене тільки Божою силою (Йо. 9, 1 – 33; Йо. 10, 21). Тому боятися заступництва святого не потрібно.
Наостанок хочеться додати, що на даний час частинки мощей святого Шарбеля Маклуфа знаходяться у Львові в церкві Собору святого Юра та в Бориславі в храмі святої Анни.
***
Наш Отче Небесний, Ти надихнув Св. Шарбеля, щоби за прикладом Ісуса він жив і помер. А в нагороду Ти дав йому ласку і силу визволяти людей із нещасть земної недолі.
Господи, благаємо Тебе, зішли і нам милість, щоби ми теж любили Тебе і служили Тобі, як Твій угодник Св. Шарбель.
Всемогутній Боже!
Ти дозволив Своєму Святому розподілити Твоє милосердя і творити дива, тож споглянь на нас, грішних, щоб ми також відчули цю особливу опіку.
За заслуги Св. Шарбеля і за посередництвом його молитви даруй нам (вислови прохання) І нехай станеться по слову Твоєму, Отче наш, слава Тобі. Амінь.
Тож, які особливості святкування Різдва у нас?
Різдво - одне з найголовніших свят у році. В народі кажуть, що "на Різдво і сонце грає". Також з Різдвом пов'язують багато прикмет. Наприклад: якщо іній на деревах у перші три дні Різдва - це до врожаю хліба; якщо сніги глибокі - будуть гарні трави та хліб; якщо в цей день тепло - весна буде холодною, вночі багато зірок - багато ягід буде.
Символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли разом із Христом, є вічнозелена прикрашена ялинка. Верх її увінчаний прекрасною зіркою - у пам'ять про Вифлеємську зірку, що вказала волхвам шлях до Христа. Гілки прикрашені різнобарвними кулями, золотою мішурою, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, розсічені свічами та ліхтариками, начебто нагадуючи про вогні багаття й ліхтарів, що світили для Вифлеємських пастирів у святу ніч. І через дві тисячі років різдвяні вогні світять майже в кожнім будинку.
Серед зелених голок тихо передзвонюються, закликаючи свято, срібні дзвіночки, що подібні до тих, які палестинські пастухи стад надягали своїм вівцям. Щоб помножити радість свята, близькі люди кладуть під ялинку подарунки один одному, а для дітей вішають на гілки всілякі солодощі.
У старовину на Русі до Різдва підлогу в сільських хатах покривали свіжим сіном, а стіл - соломою, на яку потім стелили скатертину і ставили частування. Усе це нагадувало, що Спаситель народився не в царських чертогах, а в овечому хліву, і був покладений у ясла на солому.
Починаючи з вечора, усюди ходили христослави (колядники) з "вифлеємською зіркою". На палці закріплювалася велика зірказ золоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходили навколишні будинки. Такі відвідування називалися колядуванням.
Щодо колядування: колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. Де колядують вже на Святий Вечір, де - в перший день Різдва, а де - ранком другого дня свят. Колядували звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж по копійці.
Колядувати ходили окремо дорослі хлопці, окремо - дівчата. Хлопці ходять із "звіздою” та дзвоником. "Звізда” прикрашається кольоровим папером, стрічками, у середині "звізди” - образок "Народження Христа” та свічка. Ватага колядників складалася з п’яти осіб: берези, звіздоноші, дзвонаря, міхоноші та запасного хлопця, який мав допомагати міхоноші. Звичайно вони колядували у хаті перед образами, після чого хлопців добре наділяли, запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.
Дівчата ходили колядувати ввечері, тому мали при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Його прив’язували до великого ціпка та тримали високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходили, а співали на дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками , горіхами, солодощами та грошима.
У Західній Україні колядували ще й чоловіки, що належали до церковного братства.
Цікаво колядували легіні - гуцульські парубки, ватага яких складалася аж із двадцяти осіб: "берези”, "виборця” - скарбника, "коня” - міхоноші, скрипника, трембітаря, кількох танцюристів. Всі інші, що не мали певної функції, супроводжували ватагу. Попереду йшли танцюристи з сокирами на плечах. До "братків” були прив’язані дзвоники, які дзвонили при кожному русі танцюристів, і їх було чути ще здалеку. Починалася колядка обходом навколо церкви та колядою в панотця, а потім вже підходили до кожної оселі. Якщо господарі хотіли прийняти колядників, вони виходили з хати з калачем у руках та пасмом льону. До них підходив "виборець” і підносив дерев’яного хреста, щоб його поцілували. Господиня перев’язувала пасмом льону хрест, господар кидав гроші до скриньки та давав калача, після чого запрошували гостей до хати, частували їх, а колядники звеселяли родину піснями, танцями, веселими розповідями. Та попереду було ще справжнє колядування, присвячене кожному, хто був у хаті: господареві, господині, синові, дочці і навіть усьому неживому, що знаходилося тут. Після цього один з танцюристів, підстрибуючи то на одній нозі, то на другій, підходив до кожного та отримував від нього гріш. Наприкінці, тричі вклонившись усім у хаті, приспівуючи та пританцьовуючи, ватага виходила з цієї хати та йшла до іншої.
Древнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. По-слов'янськи вертеп представляв із себе невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосифом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України і Росії такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.
Колядувати ходили і ряженні - вони в ролях розігрували Різдвяне оповідання, а, крім того, й інші "християнські" сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі. До них, зазвичай, входили Коза, Ірод, Пастухи, Царі тощо, і навіть Смерть. Смерть - це взагалі екстравагантний персонаж. Вночі, як побачиш, то можна перестрах дістати. Всі мають маски і ніколи не впізнаєш, знайомі під ними, чи ні. Переходячи від хати до хати зі Звісткою вифлеємських пастирів, ряжені прославляли пришестя у світ Спасителя, Який, органічно поєднавши Старий і Новий Завіти, показав єдиний шлях до справжнього щастя - через любов до своїх ближніх і дальніх, отверз двері примирення, милосердя і співчуття до всіх людей і народів, навіть недоброзичливців і ворогів.
Свято Різдва відзначається християнами, насамперед, справами добродійності. У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку христославів чекали частування чи гроші. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов'язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.
Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Особливою традицією в надвечір'я Різдва є Свята Вечеря, до якої обов'зково входять 12 пісних страв.
Як правило, до святвечірнього столу в різних куточках України подають наступні страви.
Кутя – окраса столу. На Львівщині кутю готують густою, з пшениці, маку, родзинок, грецьких горіхів та засолоджують медом. На Харківщині готують кутю з рису, решта інгредієнтів - ті ж. На Закарпатті ще також готують рідку кутю: відвар з пшениці змішується з узваром, додається вода, в якій запарювався мак, мед, мелені горіхи та мелений мак.
Поряд з кутею на столі є плетенка – булка, сплетена косою, посипана маком. Їдять її по закінченню Різдвяних свят.
Запивають страви узваром – компотом із сушених фруктів.
Першою стравою на Львівщині є борщ з вушками, а на Вінниччині готують квасок – кисленький суп, коли готується змішуються грибовий відвар (самі гриби йдуть до вушок), відвар з кислої капусти та овочевий відвар, загущується суп пшоном, зажарюється морквою та цибулькою на олії. На Закарпатті першою стравою часто є грибова юшка з фасолькою.
Потім господиня подає голубці з начинкою з тертої картоплі, политі грибовою підливкою. На Хустщині голубці можуть наповнювати кукурудзяною кашею з грибами, поливають олією з часником.
Наступною стравою є вареники: з квашеною капустою, з картоплею + гриби, з маком (Вінничина) чи вишнями (на Харківщині). Дехто у кілька вареників (або ж в пампушки) заліплює по копійці. Хто знайде копійку – буде у наступному році багатим та щасливим.
Опісля всі смакують тушеною квашеною капустою, на Закарпатті її готують, перемішуючи з товченим горохом.
Також обов’язково на столі є риба – або смажена у клярі, або запечена з овочами.
Далі вже йдуть закуски. Перша - мариновані грибочки, наступна – маринований оселедець.
Салат всюди зустрічається подібний: на Львівщині та на Вінниччині - з великою білої квасолі, засмажений цибулькою та морквою, з товченим часником, а на Закарпатті квасолю поливають засмажкою з цибулі.
І наостанок, хто ще може їсти - смакує пампушки. Їх часто начиняють варенням з рожі, можуть також бути з вишнями чи з маком.
По кутках столу в багатьох українських сім’ях ставлять часник, посередині - обкладений сіном глиняний глечик з кутею, дідух, свячену сіль та свічку.
Вечеряти родина сідає, коли на небі сходить перша зірка. Вечеря починається з молитви, а першу ложку куті смакує господар дому.
Страви символізують 12 апостолів. В Україні є така традиція, що перед Святою вечерею всі родичі збираються разом. Бажано не запізнюватися до вечері (щоб потім цілий рік нікуди не спізнюватися - народна прикмета). Потім всі моляться і просять у Бога ласки і добра.
Перед тим, як накрити на стіл, під скатертину кладуть сіно, що символізує народження Ісуса. По краях стола головки часнику. Це - символ захисту від нечистої сили. Посередині ставлять свічку як символ пам'яті і миру.
Першу страву, яку вживають люди за Святою вечерею, є кутя. Потім уже їдять інші.
Ще неодмінно на вечері була така страва, як капуста. Предки завжди казали, що її з'їсти потрібно обов'язково. Потім пусту миску вивертають, підносять догори і промовляють, щоб такі головки капусти росли наступного року.
Треба пам'ятати, що на Святій Вечері треба їсти ложками, бо у домі має бути мир і злагода і не має бути ніяких загострень стосунків - що символізує виделка.
Поївши, зі столу страви не забирають. Існує думка, що після вечері, коли всі заснуть, приходять мертві душі. Вони також хочуть повечеряти.
Зранку всі люди ідуть до церкви на Святкову Службу Божу. Протягом свят люди вітаються один до одного: "Христос народився - Славімо Його".
З Різдва до Водохреща продовжуються веселі зимові святки - святі дні. Вони наповнялися всілякими розвагами. У містах улаштовувалися бали і маскаради, відвідувалися театри. Кульмінацією святок була зустріч Старого Нового року (1 січня за ст. стилем, 14 січня - за новим).
ВЕСЕЛИХ ВСІМ СВЯТ!!!
Символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли разом із Христом, є вічнозелена прикрашена ялинка. Верх її увінчаний прекрасною зіркою - у пам'ять про Вифлеємську зірку, що вказала волхвам шлях до Христа. Гілки прикрашені різнобарвними кулями, золотою мішурою, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, розсічені свічами та ліхтариками, начебто нагадуючи про вогні багаття й ліхтарів, що світили для Вифлеємських пастирів у святу ніч. І через дві тисячі років різдвяні вогні світять майже в кожнім будинку.
Серед зелених голок тихо передзвонюються, закликаючи свято, срібні дзвіночки, що подібні до тих, які палестинські пастухи стад надягали своїм вівцям. Щоб помножити радість свята, близькі люди кладуть під ялинку подарунки один одному, а для дітей вішають на гілки всілякі солодощі.
У старовину на Русі до Різдва підлогу в сільських хатах покривали свіжим сіном, а стіл - соломою, на яку потім стелили скатертину і ставили частування. Усе це нагадувало, що Спаситель народився не в царських чертогах, а в овечому хліву, і був покладений у ясла на солому.
Починаючи з вечора, усюди ходили христослави (колядники) з "вифлеємською зіркою". На палці закріплювалася велика зірказ золоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходили навколишні будинки. Такі відвідування називалися колядуванням.
Щодо колядування: колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. Де колядують вже на Святий Вечір, де - в перший день Різдва, а де - ранком другого дня свят. Колядували звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж по копійці.
Колядувати ходили окремо дорослі хлопці, окремо - дівчата. Хлопці ходять із "звіздою” та дзвоником. "Звізда” прикрашається кольоровим папером, стрічками, у середині "звізди” - образок "Народження Христа” та свічка. Ватага колядників складалася з п’яти осіб: берези, звіздоноші, дзвонаря, міхоноші та запасного хлопця, який мав допомагати міхоноші. Звичайно вони колядували у хаті перед образами, після чого хлопців добре наділяли, запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.
Дівчата ходили колядувати ввечері, тому мали при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Його прив’язували до великого ціпка та тримали високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходили, а співали на дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками , горіхами, солодощами та грошима.
У Західній Україні колядували ще й чоловіки, що належали до церковного братства.
Цікаво колядували легіні - гуцульські парубки, ватага яких складалася аж із двадцяти осіб: "берези”, "виборця” - скарбника, "коня” - міхоноші, скрипника, трембітаря, кількох танцюристів. Всі інші, що не мали певної функції, супроводжували ватагу. Попереду йшли танцюристи з сокирами на плечах. До "братків” були прив’язані дзвоники, які дзвонили при кожному русі танцюристів, і їх було чути ще здалеку. Починалася колядка обходом навколо церкви та колядою в панотця, а потім вже підходили до кожної оселі. Якщо господарі хотіли прийняти колядників, вони виходили з хати з калачем у руках та пасмом льону. До них підходив "виборець” і підносив дерев’яного хреста, щоб його поцілували. Господиня перев’язувала пасмом льону хрест, господар кидав гроші до скриньки та давав калача, після чого запрошували гостей до хати, частували їх, а колядники звеселяли родину піснями, танцями, веселими розповідями. Та попереду було ще справжнє колядування, присвячене кожному, хто був у хаті: господареві, господині, синові, дочці і навіть усьому неживому, що знаходилося тут. Після цього один з танцюристів, підстрибуючи то на одній нозі, то на другій, підходив до кожного та отримував від нього гріш. Наприкінці, тричі вклонившись усім у хаті, приспівуючи та пританцьовуючи, ватага виходила з цієї хати та йшла до іншої.
Древнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. По-слов'янськи вертеп представляв із себе невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосифом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України і Росії такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.
Колядувати ходили і ряженні - вони в ролях розігрували Різдвяне оповідання, а, крім того, й інші "християнські" сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі. До них, зазвичай, входили Коза, Ірод, Пастухи, Царі тощо, і навіть Смерть. Смерть - це взагалі екстравагантний персонаж. Вночі, як побачиш, то можна перестрах дістати. Всі мають маски і ніколи не впізнаєш, знайомі під ними, чи ні. Переходячи від хати до хати зі Звісткою вифлеємських пастирів, ряжені прославляли пришестя у світ Спасителя, Який, органічно поєднавши Старий і Новий Завіти, показав єдиний шлях до справжнього щастя - через любов до своїх ближніх і дальніх, отверз двері примирення, милосердя і співчуття до всіх людей і народів, навіть недоброзичливців і ворогів.
Свято Різдва відзначається християнами, насамперед, справами добродійності. У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку христославів чекали частування чи гроші. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов'язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.
Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Особливою традицією в надвечір'я Різдва є Свята Вечеря, до якої обов'зково входять 12 пісних страв.
Як правило, до святвечірнього столу в різних куточках України подають наступні страви.
Кутя – окраса столу. На Львівщині кутю готують густою, з пшениці, маку, родзинок, грецьких горіхів та засолоджують медом. На Харківщині готують кутю з рису, решта інгредієнтів - ті ж. На Закарпатті ще також готують рідку кутю: відвар з пшениці змішується з узваром, додається вода, в якій запарювався мак, мед, мелені горіхи та мелений мак.
Поряд з кутею на столі є плетенка – булка, сплетена косою, посипана маком. Їдять її по закінченню Різдвяних свят.
Запивають страви узваром – компотом із сушених фруктів.
Першою стравою на Львівщині є борщ з вушками, а на Вінниччині готують квасок – кисленький суп, коли готується змішуються грибовий відвар (самі гриби йдуть до вушок), відвар з кислої капусти та овочевий відвар, загущується суп пшоном, зажарюється морквою та цибулькою на олії. На Закарпатті першою стравою часто є грибова юшка з фасолькою.
Потім господиня подає голубці з начинкою з тертої картоплі, политі грибовою підливкою. На Хустщині голубці можуть наповнювати кукурудзяною кашею з грибами, поливають олією з часником.
Наступною стравою є вареники: з квашеною капустою, з картоплею + гриби, з маком (Вінничина) чи вишнями (на Харківщині). Дехто у кілька вареників (або ж в пампушки) заліплює по копійці. Хто знайде копійку – буде у наступному році багатим та щасливим.
Опісля всі смакують тушеною квашеною капустою, на Закарпатті її готують, перемішуючи з товченим горохом.
Також обов’язково на столі є риба – або смажена у клярі, або запечена з овочами.
Далі вже йдуть закуски. Перша - мариновані грибочки, наступна – маринований оселедець.
Салат всюди зустрічається подібний: на Львівщині та на Вінниччині - з великою білої квасолі, засмажений цибулькою та морквою, з товченим часником, а на Закарпатті квасолю поливають засмажкою з цибулі.
І наостанок, хто ще може їсти - смакує пампушки. Їх часто начиняють варенням з рожі, можуть також бути з вишнями чи з маком.
По кутках столу в багатьох українських сім’ях ставлять часник, посередині - обкладений сіном глиняний глечик з кутею, дідух, свячену сіль та свічку.
Вечеряти родина сідає, коли на небі сходить перша зірка. Вечеря починається з молитви, а першу ложку куті смакує господар дому.
Страви символізують 12 апостолів. В Україні є така традиція, що перед Святою вечерею всі родичі збираються разом. Бажано не запізнюватися до вечері (щоб потім цілий рік нікуди не спізнюватися - народна прикмета). Потім всі моляться і просять у Бога ласки і добра.
Перед тим, як накрити на стіл, під скатертину кладуть сіно, що символізує народження Ісуса. По краях стола головки часнику. Це - символ захисту від нечистої сили. Посередині ставлять свічку як символ пам'яті і миру.
Першу страву, яку вживають люди за Святою вечерею, є кутя. Потім уже їдять інші.
Ще неодмінно на вечері була така страва, як капуста. Предки завжди казали, що її з'їсти потрібно обов'язково. Потім пусту миску вивертають, підносять догори і промовляють, щоб такі головки капусти росли наступного року.
Треба пам'ятати, що на Святій Вечері треба їсти ложками, бо у домі має бути мир і злагода і не має бути ніяких загострень стосунків - що символізує виделка.
Поївши, зі столу страви не забирають. Існує думка, що після вечері, коли всі заснуть, приходять мертві душі. Вони також хочуть повечеряти.
Зранку всі люди ідуть до церкви на Святкову Службу Божу. Протягом свят люди вітаються один до одного: "Христос народився - Славімо Його".
З Різдва до Водохреща продовжуються веселі зимові святки - святі дні. Вони наповнялися всілякими розвагами. У містах улаштовувалися бали і маскаради, відвідувалися театри. Кульмінацією святок була зустріч Старого Нового року (1 січня за ст. стилем, 14 січня - за новим).
ВЕСЕЛИХ ВСІМ СВЯТ!!!
Хвалите, жёны, мужей
- Придете домой сегодня - обязательно его похвалите!
Она, округлив и без того большие глаза:
- За что?!?!?!
- Найдите за что! За то, что не "бухарик", за то, что не скандальный. Ищите!
- Ну не знаю! Я, конечно, попробую, но...
Встречаю ее на следующий вечер.
- Батюшка, представляете, что вчера было?!
- Что случилось?
- Иду я домой и думаю, за что же мне моего мужа похвалить?... Что-то уже себе надумала, а тут навстречу он сам. Да представляете, с ворохом белья!!! САМ!!! С веревки снял! Я ему говорю: "Милый, что с тобой?! Такого уже 18 лет не было". А он мне отвечает: "Ты еще дома не была..." Прихожу домой, а там часть белья уже поглажена!!!
Вот что значит: "Господь и намерение целует..."
Священник Роман Матюков
Верую
2.Что слышишь – молчи.
3.В чужие разговоры не вмешивайся.
4.На вопросы отвечай, но много не говори.
5.Что хочешь делать – обдумай один с молитвой, а другим раньше времени не говори, пока не сделал.
6.Не высказывай людям их недостатков.
7.Задели самолюбие твое или укорили тебя – перемолчи.
8.Несправедливы к тебе – скажи тихо и спокойно.
9.Сам резко не говори и не возбуждайся.
10.На все смотри «как Бог даст! На все Его Святая Воля!» Всегда помни Бога, Матерь Божию и молись.
Святитель Филарет (Дроздов)
субота, 4 січня 2014 р.
Подумайте - чи правильно ми ставимося до життя і як радить жити святі люди?
Душа человека - это тайна. Разве мы можем знать сердце человека, видеть его стремления, желания, его борьбу со своими страстями, добрые дела, совершенные им, условия в которых он находился, демоническую силу, действовавшую на него и боровшуюся с ним? Поэтому наш суд о человеке никогда не будет свободен от клеветы, почему святые отцы и учили: "Внимай самому себе, суди самого себя, обличай самого себя". Твоя собственная душа - поле, заросшее сорняками и колючками, над которыми нужно трудиться всю жизнь.
Архимандрит Рафаил (Карелин)
"Когда найдете некую родственную душу, останьтесь с ней, ибо то есть великая радость дружить с единомышленниками".
Старец Фаддей Витовницкий
«Старайтесь внимательно относиться к людям. Надо стараться чувствовать — как они чувствуют, думать, как они думают, и таким образом их состояние станет ясным для нас. Начнешь их жалеть, а жалея — любить. Нужно над этим работать. Сначала надо понуждать себя, так как трудно будет, потом, как только сможете их пожалеть, легче будет и так уж скучно с ними не будет.
Что бы вам люди ни говорили, непременно заставляйте себя выслушивать их до конца. Старайтесь вникать в их горе, в их жизненные неприятности. В это время совершенно забывайте себя, а помните только того, кто перед вами, живо представляя себе его положение и как бы вы чувствовали себя на его месте. Входите в его душу, а себя забудьте, совершенно забудьте себя».
Святой праведный Алексий Мечев
"Господи, Боже мой, удостой меня быть орудием мира Твоего, чтобы я вносил любовь туда — где ненависть, чтобы я прощал — где обижают, чтобы я соединял — где есть ссора, чтобы я говорил правду — где господствует заблуждение, чтобы я воздвигал веру — где давит сомнение, чтобы я возбуждал надежду – где мучает отчаяние, чтобы я вносил свет во тьму, чтобы я возбуждал радость – где горе живет. Господи, Боже мой, удостой не чтобы меня утешали, но чтобы я утешал, не чтобы меня понимали, но чтобы я других понимал, не чтобы меня любили, но чтобы я других любил, ибо кто дает — тот получает, кто забывает себя — тот обретает, кто прощает — тот простится, кто умирает — тот просыпается к вечной жизни".
Текст древней молитвы по архиепископу Иоанну (Шаховскому)
«Нет случайных встреч: или Бог посылает нужного нам человека, или мы посылаемся кому-то Богом, неведомо для нас. Мы умоляем Бога о помощи, а когда Он посылает нам ее через определенное лицо, мы отвергаем ее с небрежностью, невниманием, грубостью. Как сделать, чтобы не было скучно с человеком? Надо понять, что Бог творит Свою волю о нас через людей, которых Он посылает к нам».
Священник Александр Ельчанинов (1881-1934)
Когда люди воспринимают свои отношения на уровне: «Ах, какой хороший человек, какой обаятельный, умный, интересный и как много от него можно взять!», - в этом и заключается влюблённость. Супруги перестают быть друг другу интересными оттого, что они изначально относятся друг к другу потребительски, ещё до брака... Они живут, утоляя другим человеком свою жажду – интеллектуальную, душевную, духовную, физиологическую. И тогда люди быстро насыщаются, выпивают друг друга, как коктейль в жаркую погоду. А если в сердце звучит призыв: «Какой человек, как хочется сделать его счастливым, как хочется ему много дать, ему послужить, ему пригодиться…», тогда любовь со временем только приумножается.
Протоиерей Алексий Уминский
Учите детей в первую очередь не тому, как правильно брать благословение у батюшки, а тому, чтобы уступить место старику, подать руку женщине, выходящей из автобуса, и делать все это ради Христа… Религиозное воспитание начинается не тогда, когда мать учит читать «Отче наш», а когда отец учит сына поблагодарить мать за выстиранную рубашку и приготовленный обед.
Священник Александр Овчаренко
"Ты много читал, а не понял главного - духовная жизнь начинается с познания себя и своих немощей, а не с суда над окружающим. Самые разрушительные грехи - это соблазн и осуждение. Вот и начни вниманием эти два греха изгонять из души и сердца".
Архимандрит Иоанн (Крестьянкин)
Архимандрит Рафаил (Карелин)
"Когда найдете некую родственную душу, останьтесь с ней, ибо то есть великая радость дружить с единомышленниками".
Старец Фаддей Витовницкий
«Старайтесь внимательно относиться к людям. Надо стараться чувствовать — как они чувствуют, думать, как они думают, и таким образом их состояние станет ясным для нас. Начнешь их жалеть, а жалея — любить. Нужно над этим работать. Сначала надо понуждать себя, так как трудно будет, потом, как только сможете их пожалеть, легче будет и так уж скучно с ними не будет.
Что бы вам люди ни говорили, непременно заставляйте себя выслушивать их до конца. Старайтесь вникать в их горе, в их жизненные неприятности. В это время совершенно забывайте себя, а помните только того, кто перед вами, живо представляя себе его положение и как бы вы чувствовали себя на его месте. Входите в его душу, а себя забудьте, совершенно забудьте себя».
Святой праведный Алексий Мечев
"Господи, Боже мой, удостой меня быть орудием мира Твоего, чтобы я вносил любовь туда — где ненависть, чтобы я прощал — где обижают, чтобы я соединял — где есть ссора, чтобы я говорил правду — где господствует заблуждение, чтобы я воздвигал веру — где давит сомнение, чтобы я возбуждал надежду – где мучает отчаяние, чтобы я вносил свет во тьму, чтобы я возбуждал радость – где горе живет. Господи, Боже мой, удостой не чтобы меня утешали, но чтобы я утешал, не чтобы меня понимали, но чтобы я других понимал, не чтобы меня любили, но чтобы я других любил, ибо кто дает — тот получает, кто забывает себя — тот обретает, кто прощает — тот простится, кто умирает — тот просыпается к вечной жизни".
Текст древней молитвы по архиепископу Иоанну (Шаховскому)
«Нет случайных встреч: или Бог посылает нужного нам человека, или мы посылаемся кому-то Богом, неведомо для нас. Мы умоляем Бога о помощи, а когда Он посылает нам ее через определенное лицо, мы отвергаем ее с небрежностью, невниманием, грубостью. Как сделать, чтобы не было скучно с человеком? Надо понять, что Бог творит Свою волю о нас через людей, которых Он посылает к нам».
Священник Александр Ельчанинов (1881-1934)
Когда люди воспринимают свои отношения на уровне: «Ах, какой хороший человек, какой обаятельный, умный, интересный и как много от него можно взять!», - в этом и заключается влюблённость. Супруги перестают быть друг другу интересными оттого, что они изначально относятся друг к другу потребительски, ещё до брака... Они живут, утоляя другим человеком свою жажду – интеллектуальную, душевную, духовную, физиологическую. И тогда люди быстро насыщаются, выпивают друг друга, как коктейль в жаркую погоду. А если в сердце звучит призыв: «Какой человек, как хочется сделать его счастливым, как хочется ему много дать, ему послужить, ему пригодиться…», тогда любовь со временем только приумножается.
Протоиерей Алексий Уминский
Учите детей в первую очередь не тому, как правильно брать благословение у батюшки, а тому, чтобы уступить место старику, подать руку женщине, выходящей из автобуса, и делать все это ради Христа… Религиозное воспитание начинается не тогда, когда мать учит читать «Отче наш», а когда отец учит сына поблагодарить мать за выстиранную рубашку и приготовленный обед.
Священник Александр Овчаренко
"Ты много читал, а не понял главного - духовная жизнь начинается с познания себя и своих немощей, а не с суда над окружающим. Самые разрушительные грехи - это соблазн и осуждение. Вот и начни вниманием эти два греха изгонять из души и сердца".
Архимандрит Иоанн (Крестьянкин)
Девушке, мечтающей выйти замуж
Вы разочаровались во многих, но, к сожалению, не разочаровались в себе самой. Уверены ли вы, что оцените достойного мужа, а не сделаете его несчастным? То есть промысл Божий бережет вашего потенциального супруга от вас. Уверены ли вы, что выдержите мужа с тяжелым характером? Возможно, что нет. Поэтому промысл Божий охраняет вас от него. В семье надо больше давать, чем требовать.
Поэтому, прежде чем искать хорошего мужа, приобретите качества примерной жены для будущего брака: умейте уважать мужа как главу семьи, не упрекать его в тяжелых жизненных ситуациях или недостатках характера, присущим всем нам; умейте молчать и слушать больше, чем говорить. Подумайте, какая должна быть жена-христианка, приблизьтесь к этому идеалу, и тогда появится тот человек, который будет вам другом жизни.
Архимандрит Рафаил (Карелин)
А ви погоджуєтеся?
Поэтому, прежде чем искать хорошего мужа, приобретите качества примерной жены для будущего брака: умейте уважать мужа как главу семьи, не упрекать его в тяжелых жизненных ситуациях или недостатках характера, присущим всем нам; умейте молчать и слушать больше, чем говорить. Подумайте, какая должна быть жена-христианка, приблизьтесь к этому идеалу, и тогда появится тот человек, который будет вам другом жизни.
Архимандрит Рафаил (Карелин)
А ви погоджуєтеся?
середа, 1 січня 2014 р.
МОЛИТВА Митрополита Андрея Шептицького на РІЗДВО ХРИСТОВЕ
Дякуємо Тобі за всі неоціненні дари, що їх Ти нам з неба приніс, за науку святої Віри, за святі Таїнства, за святу Церкву, за Божу благодать, за надприродні чесноти, що їх вливаєш в наші душі, за кожне добре натхнення й добре діло нашого життя.
Бо те, що видається нашим добрим ділом, є більше Твоїм Божим даром. Вкінці благаємо Тебе, Спасителю Христе, спаси нас від гріха й смерті, від злого й від нещасть, спаси нас у вічному спасінні й у щоденному милосерді, що його вказуєш у християнському житті.
Благослови і спаси наш народ, благослови всі наші родини, нашу молодь, усі наші товариства, братства, Інституції й організації й дай нам бути добрими й вірними дітьми святої Твоєї Католицької Церкви, дай нам ті прикмети та ті чесноти, що їх нам треба до сповнення Тобою даного нам післанництва. Дай нам сповнити для цілого людського роду, для усіх наших братів, усіх народів світу те, що Ти нам призначуєш. Дай нам це наше післанництво розуміти, любити та цілим життям виконувати. Амінь.
РІЗДВЯНІ ВІРШІ
Різдвяна ніч
Сніг. Засина під ковдрою гай.
Зірками вкрився небокрай.
Дріма в кутку старий дідух.
Чекає чуда все навкруг.
А височінь луна піснями.
Звершилось диво поміж нами.
Усі –усі ідемо за звіздою.
Вітаймо Бога колядою.
Пастушки з ягнятком
Царі з ангелятком.
Ісуса радо вітаймо.
В піснях хвалу співаймо.
Слава, слава Тобі Рожденний.
Від Марії воплоченний.
Спаси народ, спаси Вкраїну.
Поможи піднятись із руїни.
Наталя Муран
Різдзвяний дух
Вже загоряється зоря
Вісниця неземного дива.
І серце щедро наповня
Чаша повна радості і миру.
Діва Сина в Вефлиємі
Сьогодні рождає.
І мир, спокій, і надію
На світ посилає.
Душа надією палає,
Й любов’ю повниться усе.
А Бог народжений на сіні
Спасіння світові несе.
Наталя Муран
Різдвяна казка
Різдвяні дні ми так довго чекаєм…
Свята ідуть на наш поріг.
Колядників всіх радо зустрічаєм –
І так завжди, з року в рік.
А з колядкою прийде до нас
Казка різдвяних снів,
І засяє в небі яскраво -
Зірка святкових днів.
То ж не сумуй, а чекай благодаті,
Яку зішле Господь з небес.
В Різдвяні дні повсюди, в кожній хаті,
На всіх чекає багато чудес.
Ольга Пенюк
Різдвяний вірш
Аж ось благословенний вечір
Повісив ангел над землею,
Зірок хітоном неба плечі
Накрив. І увінчав зорею.
А там, внизу, в старій яскині,
Під знаком ангелів звізди,
Без дому, ніби на чужині,
Рождався вічно світлий Ти.
Ти світлий. Ніч Тобі чувала,
Тебе впізнала вся Земля.
Земля із праху воскресала -
І з нею воскресала я.
На землю, і сліпу, і тлінну,
Пролилось несказанне світло,
Навік засяяло над тінню
В мені: Через далекі літа.
Олеся Білоус
Вечірня зоря
Наловила я сніжинок
Та й біжу до хати.
Новий рік уже приїхав -
Треба зустрічати!
Новий рік на наш поріг
На коні крилатім.
Закружляли у таночку
Срібнії сніжинки,
Зійшла зірочка вечірня,
Наче намистинка.
Світиться вона не дарма,
Хрестиком палає,
Бо Ісусик народився -
Весь світ про те знає!
Наталя Шульга
Різдво
Різдво починається, день усміхається,
Пташка на гілці калини гойдається.
Діти все ходять колядки співають,
То святкувати Різдво починають.
Янголи землю зі святом вітають,
Разом із дітьми колядки співають.
А коли землю всю ніч огортає,
Янголи в небі ще довго співають.
Ольга Наконечна
Падає сніг і вкриває
Білою ковдрою все,
Смуток, печаль забирає,
Радість пречисту несе.
Радісно на дорозі
Білі дерева стоять.
Свято Різдва на порозі! -
Срібні крижинки дзвенять.
Ірина Антілова
Різдво
Надворі темніє,
Сніг густий паде,
Стежкою в завії
Хтось до нас іде.
Двері відчинились,
Блиснула звіздар!
Школярі це милі,
З ними - коляда.
Ця сама колядка,
Той світків спів,
Що в отроків княжих,
В джурів козаків.
Ту саму колядку
Почерез віки
Принесли нам в хату
Нині діточки:
Що лежить на сіні
В яслах Божий Син,
Мир дасть Україні,
Іроду - загин!
Леся Храплива
Щиро колядую
Я в матусі донечка -
Мов краплинка сонечка.
Щиро колядую,
Новину віщую:
"Ісус народився!
Світ благословився!"
Ви радійте новині,
А гостинчики - мені.
Наталя Любиченко
Приймай вітання
Тримаю ручки я на серці,
Моя душа - як у люстерці,
Зігріта теплотою Бога,
У ній любов, а не тривога.
Повітря ніжно обіймає,
Бо Сам Господь благословляє
Мої думки, мої прохання.
О Господи! Приймай вітання!
Наталя Любиченко
Всевишньому радійте всі!
Струсив світанок з себе роси,
Зігрів його весняний спів.
Хмарки послалися в покоси,
Казкових нанизали снів.
Проснулося усе в обнові,
Благословилося в красі.
Співали промені ранкові:
- Всевишньому радійте всі!
Наталя Любиченко
Колядка
Темної ночі
Зорі засяли,
Ангели людям
Радість звіщали:
"У Вифлеємі
В стайні, на сіні,
Христос родився
Всім на спасіння!"
Люди, радійте,
Христа вітайте -
Божому Сину
Славу віддайте!
Слава на небі
Богу святому,
На землі спокій
Роду людському!
Катерина Перелісна
Цілий світ без міри звеселився
Цілий світ без міри звеселився,
Як Ісус маленький народився -
Не в палаті на м*якій перині,
А у яслах на пахучім сіні.
Перші до Господньої Дитини
Пастушки прибігли з полонини.
Перші Сина Божого вітали,
На сопілці коляду заграли -
Поклонились Божому Дитятку,
Принесли у дар Йому ягнятко.
Йдім і ми до Божої Дитини,
Принесімо Їй дар від України.
Принесімо свою любов дитячу
Та молитву щиру і гарячу -
І просім маленького Месію:
"Україні, Христе, дай надію!
Силу дай збороти лихо люте,
Волю-долю поможи здобути!"
Роман Завадович
Різдвяна радість
Срібно-зоряна ясная ніченька.
Місяць в небі, неначе жар-цвіт.
Радість сяйвом палає на личеньках -
Божий син народився на світ.
Сіно в ясельцях стало перинкою.
Щастям сяє Діва Марія
Утішається серце дитинкою.
Це ж землі і людям Месія.
Ніжна ніч, тиха ніч свята
Сповістила прихід Христа.
Ніч спасіння, віри й чудес,
Ніч єднання землі і небес.
Спочиває Ісусик у ніжному сні,
А над ним світять зорі ясні.
Божі Ангели звістку несуть до нас,
У Вифлеємі родився Спас.
Янголята до діток всміхаються,
Світла радість на крильцях зорить.
Срібні дзвони в серцях озиваються
І колядки летять у блакить.
Возродилася віра чудесним днем,
Доторкнулась душі надія.
Утішається світ весь спасителем.
Це ж землі і людям Месія.
Ніжна ніч, тиха ніч свята
Сповістила прихід Христа.
Ніч спасіння, віри й чудес,
Ніч єднання землі і небес.
Марія Морозенко
Величальна колядка
Коляд, коляд, коляда -
З неба зірка молода
Закотилася до хати,
Щоб нам заколядувати.
Ой у годину тиху вечорову
Ясно палає місяць в небесах.
Ангели Божі вість несуть чудову:
Будемо жити ми у віках.
Ясная зірниця до сердець припала
І чудесну радість нам повідомляла:
Що Ісус родився, щоб усіх зцілити,
Щоб могли щасливо ми на світі жити.
Діва Марія сина родила.
Сяйвом небесним в яслах сповила.
Зіркою скотилася радість на вуста:
Славімо Ісуса! Славімо Христа!
Ой, дай, Боже, щастя нам усім
І дорослим людям і малечі.
Ой дай Боже, щоби кожен дім
Щедрістю овіяв Святий вечір!
Радуйтеся люди на землі:
Славен Господь Бог в небесах!
Величальні співайте пісні.
Будемо жити ми у віках.
Марія Морозенко
Люблю Різдво Христове
Дуже люблю свято
Я,- Різдво Христове!
Бо купляє тато
Для мене обнови,-
Чобітки новенькі
Та костюм, сорочку
Й каже:" Йдем швиденько
На Різдво, синочку!
Де зустрінем знову
Із небес "малятко"
І почуєм мову
Як росло "дитятко"...
Як Ісус слухняним
Був батькам і Богу
І, змужнівши, стане
На святу дорогу,
Щоб спасти всіх грішних
Від гріхів і пекла..."
Й ми прийшли поспішно
У живую церкву,
Де Христу співають
Всі дорослі й діти,
Бога величають
І цвітуть, як квіти!
Слава! Алілуя!
Божий Син-Спаситель!
З небом торжествуєм,
Що ми - Божі діти!
Вячеслав Радіон
Святий вечір
Мов таїна, мов диво-мрія,
Приходить вечір цей до тебе.
Прекрасна зірка вже зоріє
На темнім оксамиті неба.
Найперша зірка, срібна-срібна,
Така божественна і ясна.
Весь світ схилився на коліна,
І свічка на столі не гасне.
Молитва... Тиша... Мить прекрасна...
В душі — і радість, і надія.
Дитятко Боже — вже у яслах,
І молиться над Ним Марія.
З небес злетілись янголята,
Молитвенно затихли люди.
Прийшло на землю добре Свято,
Звершилось незбагненне чудо.
Сім'я сідає до вечері,
Святі батьківські побажання.
Святвечір відкриває двері
Сердечним, щирим віншуванням.
Надія Кметюк
Нова Зоря
Нова Зоря засяяла над світом
По милості Великого Творця,
Щоб очищали ми — Господні діти
Її промінням душі і серця.
Нова Зоря звістила нам новину,
Яку несуть народи з уст в уста,
Благословляючи ту зоряну годину,
Як світ побачив юного Христа.
І непорочний Агнець, так пророче
Народжений під золотом зорі,
Вдивляється сьогодні в наші очі,
Проміниться добром на вівтарі.
Христос рождається, щоб вічно бути з нами!
І знову світ вітає те Маля!
Бог є Любов, яка не перестане,
І сяє в небесах Нова Зоря!
Надія Кметюк
Різдво
Різдво! Величне свято серця —
Во ім'я істини і вічності життя.
Пречиста Діва Богоматір'ю вже зветься,
І німбом святості осяяне Дитя.
Серед мільйонів свіч, що нині сяють,
Моя різдвяна свічечка горить.
І міріади зір з небес вітають
Цю неповторну мить, різдвяну мить.
Маленький Бог, покладений у ясла,
До сліз зворушує серця і душі знов.
І воскресає в тих серцях, де вже погасла,
Дитятка Божого освячена Любов.
Різдвяне свято — вічне й неповторне:
Хтось молиться, хтось хоче каяття,
А хтось цнотливо-трепетно пригорне
І вперше поцілує це Дитя...
Так довго марив світ і світу снилось
Небесне сяйво Божої зорі.
І ось Дитятко Боже народилось,
Щоб сяять у віках на вівтарі!
Надія Кметюк
Різдвяне Слово
Стражденні і покривджені, і хворі,
Возвеселіться в цю врочисту ніч!
Возрадуйтеся всі, хто нині в горі,
І зойки втріть, і сльози втріть із віч!
Святе Різдво! О юність споконвічна!
Царі вклонились, зорі мерехтять.
Беззахисне Господнє й Чоловіче
В людські долоні віддане Дитя.
Людино! Чуєш: будь, як світлий Ангел, -
І втілюй мир в трудах твоїх земних!
Завісу відхиливши, Божий Агнець
Введе тебе в глибини таїни.
Людино! Чуєш: будь, як Чиста Діва, -
Віддайся в розпорядження Небес.
Господнє провидіння – вічне диво –
Осяє шлях земний, полегшить хрест.
Людино! Чуєш: будь, як добрий Йосип, -
І слабкість і невинність захисти!
Ісус Христос, рожденний нині, просить:
Любов’ю серця до небес рости!
І пастушком іди в шуканнях Бога,
Вклонись, знайшовши, як вклонився цар, -
Й зболіле серце, сповнене тривоги,
Наповнить благодаті світлий дар!
Надія Кметюк
Освячує Вселенну вічна радість
Так тихо-тихо стало на землі,
Гойдаються дерева в білих тогах.
Знов серце бачить ангела політ,
Молитвословить з зіркою до Бога.
Сніжисті ружі, лілії, євшан
Різдвяно вимальовують морози.
Над свічечкою молиться душа,
Роняючи на землю вдячні сльози.
А світ непевний, світ такий крихкий,
Вмивається у хвилях благодаті,
І зойком породіллі крізь віки
Освячує вселенну вічна радість.
Ідуть снігами юні посланці,
Предивну тишу сколихнув дзвіночок.
Тримає Діва зіроньку в руці,
А в яслах спить народжений Синочок.
Надія Кметюк
В короні Неба — золота колиска.
Блакитноперий Ангел нахиливсь.
Вселенна... І зоря пречиста зблизька:
Ісус Христос від Діви народивсь.
Божественно. Пресвітло. І казково.
У діадемі Вічної Краси
Дитятком Споконвічне стало Слово,
І світ Його Молитвою зросив...
Надія Кметюк
Десь із глибин високих світлих марев,
Де розпрозорюються крильця в Янголят,
У тиху ніч до вбогої кошари
Молитва Божа лине... Свято свят:
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Велике вічне диво —
Животворяща Істинна Любов.
Благословенна мить — всміхнулась Діва
З Дитятком — в ореолі молитов.
Надія Кметюк
Різдвяні троянди в букеті палають,
Дзвіночки пролили на світ голоси,
Красуні ялинки гірляндами сяють –
Запрошують в свято добра і краси.
Молитвенно-чистим і ніжно-родинним
Це свято приходить до кожного в дім.
Дитятко Ісус йде до серця людини,
З небес несучи Свій Божественний німб.
А в небо різдвяна молитва хай лине,
І в ній — наша віра, надія, любов
До Того, Хто з іменем Божого Сина
До кожного серця сьогодні ввійшов.
Надія Кметюк
Розцвіте серед зими різдвяна квітка,
Як молитва розцвітає у душі.
Знов покличе золота прекрасна зірка
До Святої Вифлеємської землі.
Тут весь світ з любов'ю колихає
(Бо й молитва, й колискова — на устах)
І голубить, і до серця пригортає
Ніжного маленького Христа.
Надія Кметюк
Христос прийшов до нас, і стало світло,
Мов Сонце народилось для землі.
І білим снігоцвітом все розквітло,
І ангел ніс нам зорі на крилі.
В убогому вертепі стало ясно —
Благословив це таїнство Господь.
А Син Його лежав сповитий в яслах,
Маленьким Серцем промовляючи: приходь!..
Осяяний вертеп запрошує до себе,
Дух таїнства не сходить з його стін.
А Він — Христос — вже дивиться із неба,
Як йдуть і йдуть до Нього на поклін...
Надія Кметюк
Наще Різдво
7 січня - Різдво Христове
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
Історія свята
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.
Традиція різдвяного святкування
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Коляда
Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.
Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
Дитяча коляда
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
Парубоцька коляда
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.
За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.
Дівоча коляда
Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.
Церковна коляда
На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.
Легерська колядка
Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.
Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.
Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.
Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.
Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...
Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і ко-лядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:
«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кри-шок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров'я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:
— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!
По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:
Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого.
Ой, мало, мало — на цім не стало...
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку.
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигонь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
А хоч дівчинов коструботою..
За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити...
За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґаз-ду з ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.
Звідки в українців колядки?
Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іашіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.
Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадку-вали і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
... Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайся,
Ни маєш дати, ни підем з хати.Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару — характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.
Вертеп
Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.
Будова українського вертепу
Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як "небо" і "земля".
Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.
Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.
«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.
«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.
Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.
Вірші на Різдво Христове
Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вір-ші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлоп-ці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження, Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.
Будьте здорові та не лайте мене,
Чого я прийшов — питайте мене,
Чого прийшов, яким дотепом?
Не сам прийшов я, а з вертепом,
Щоб вам його показати і про все чудо розказати.
Що сам чув і що бачив;
Коли захочете питати, так цур, не перебивати! Як ми вчора пасли овець ватагу — Та не дивуйтесь на відвагу: Бо це було у теплому краю. Корм придався зелененький, Кошари були готовенькі —
Все, як на весні буває у маю,
Усе було гарно, нічого й казати.
Як стало вже смеркати,
Я дав раду: «Гоніть, хлопці, ватагу
Та варіть круту кашу з салом,
А. наївшись каші, гоніть ватагу на баз
Та запирайте добре ураз,
Щоб який варяга не причвалав
Та й нашої ватаги не вкрав!»
Тількищо поснули, збунтувалась уся ватага,
Вся від стіни: неначе у броварні брага.
«Яцько, Опанас, і ти, Тарас! беріть добру дубину
Та спишіть варязі усю спину!»
Аж гульк: а поно сяє і крилами махає.
Яцько каже: «Це птах», а Панас: «Це пряха».
А я кажу: «Тю, дурні! Це янгол Божий,
Хіба ж ти не бачиш, який він гожий?!»
І почав питати, щоб почути від нього глас:
«Чого ти, янгол Божий, прилетів до нас?
Чи душі хочеш забрати,
Чи вівці у нас поодпімати?» —
«Я послан не за душами, а послан небесами
Повідать вам радісную весть:
Бог з неба прийшов і на землі днесь!» —
«Ой, лихо! Чи не за гріхи карати?» —
«Про це нічого й помишляти:
Які і є, то Він хоче на себе забрати». —
«Гей-гей. яка чудасія, це збулася та професія,
Що дід Му сій колись казав!
Скажи ж нам, янгол Божий, де той дім пригожий?» —
«Я рад би вас проводить, та треба на небо летіть
І співать: «Діва днесь».
Дивіться на цю звізду пильненько,
Вас доведе вона пряменько». —
«Яцько, Панас, і ти, Протас! Беріть луччу ярку
Та понесім породілі Божій у подарку».
Взяли, пішли, — чого треба, те й знайшли.
Там сиділа породіля Божа, як ясочка хороша,
На руках дитятко держала, а Воно чуть не вимовляло.
Там стояло багато царіи: аж цілих три,
І щось вони в подарунок принесли.
Вона від них те все прийнявши
Та разів з п'ять «спасибі» їм сказавши,
Додому відпустила.
А далі й ми приступили:
«Прийми від нас, Мати Божа, ягнятко
Та накорми своє дитятко!»
Вона від нас подарок узяла
І разів з п'ять «спасибі» нам сказала.
А ми тоді — хто вліво взяв, хто вправо взяв.
А я оце до вас попав,
Щоб вам усе це розказати
І вас з празником поздоровляти.
***
Здоров були та з тим, пани,
З чим я ось до вас припхався.
Та не перечте лиш мені,
Бо я того не сподівався.
Скажу я вам вість чудну й дивну.
Та тільки жаль, що половину,
Майже забув, що бачив, а що чув,
Як по правді вам признатись,
А ви скажете, що було б і не братись.
Хоч смійтеся, а це не брехенька.
Не з себе вигадав я сам,
(Бо. далебі, я бачив сам).
Нас там гурба була немаленька.
І був над ними я личман.
І звали нас: я — Опанас,
Яцько, Панько і був Протая
Та ще й Явтух, підпасич був у нас.
І овечат була ватага.
Та й не підходь, було, воряга,
А висе дамо парла, аби хто вчув.
А це ж було не серед літа,
Та тільки в теплому краю,
Ми пасли овечат до світа,
Як на весні бува в маю.
Корми задались зелененькі,
Кошари були готовенькі,
Привольє для всього було:
На тирло було де ставати,
Була й вода, щоб напувати;
Признатись, все до нас брело.
Деньок случився веселенький,
І вівці паслися гаразд;
Над вечір стало так хмарненько,
І дощик бризнув кілька раз.
І так уже повечоріло.
Не зоряно, а похмаріло,
То я Яцькові й заказав:
«Женіть лиш вівці ви з Протасом
Та й запирайте з викрутасом,
Та ще щоб хто там з вас і спав».
А ми пішли собі в верб'яжок,
Бож недалечко був лужок,
Панько, я та ще й Явтух,
А ось біжить Протас: трюх, трюх ..
«А що, чи справився, Протасе?» —
«Та глянь лише, Опанасе,
Як на небі зоря погоріла,
Глянь, як уся заядріла!»
Я — гульк, аж, далебі, що так.
Дивлюсь, а ще щось ясніє,
Та й думаю: відкіля це взялось?
Та й зірниця не буває;
Ні, це щось дивне бути має!
А далі і хлопцям указав:
«Чи бачите, — я їм сказав, —
Чи бачили ви таку зірницю,
Хоть утреню, хоть вечорницю?
Бо, далебі, зроду бачу сам». —
«Дивись, наш Панько як дує! —
Явтух побачивши, сказав, —
Вже він недурно так пильнує!»
А далі ось і закричав:
«Сюди, Явтух і Опанасе!
Сюди, Яцько, і ти, Протасе!
Якийсь воряга причвалав до нас!»
Ми кинулись туди скоріше,
Змовлялись бить його дружніше,
Щоб уже більше він не крав.
Ми щоб туди — волосся дубом,
Якби од відьми, устає,
Ми — хто рачки, а хто пугом,
Аби побачити, хто в кошарі є.
Дивимось: з краю в край шагає
Та ще велике щось літає,
Не чоловік, а бачте, схоже.
Панько сказав: «Це гарна птаха?!»
Явтух: «Ні, це, мабуть, пряха!»
Панас: «Е, тю, дурні! Це янгол Божий!»
Як вимовить оце Панас,
Так опустилось серце в нас,
Мороз по шкірі нас продрав.
А далі трохи ободрились:
Чого ж нам янгола бояться,
Він не кинеться кусаться:
Бач, який він гарний, так, як пан.
Тоді до нього причвалали,
А далі разом всі спитали:
«Що ти, пане, скажеш нам?» —
«Ідіть ви до Вифлеєма в стан,
Візьміть з собою і ягнятко,
Побачите там паню і дитятко,
Йому віддайте ви ягня,
Не думайте, що це брехня,
Бо цю ніч Христос народився,
Син Божий од Діви воплотився».
Стрепенувся, та й не стало.
Ну, що ж робити тут припало?
Тут і ума мого не стало:
А що янгол нам віщав; не треба робити.
Зараз іти у кошару ягнятко ловити.
Що лучче ягня то й піймалось;
Піймавши, як иа релець, пхались
Та ще совітувались,
Щоб ще куди не заблудити:
Темна ніч, не видно, де ходити.
А далі наш Панько напхався,
Об стайню лобом як удрався
Та лежа слухає чмелів.
«А що, Панько, покотився?» —
«Але! На стайню нахватився
Та й гарно лоб свій підігрів». —
«Ідіть же, хлопці, в стайню
Та всі рівненько говоріть,
Щоб не розсердить Діву паню,
Як будемо ягня дарить.
Скоріш ідіть та не тащіться,
А як казати — вже не вчіться».
І тільки в стайню що упхались,
То зараз всі позатулялись:
Бо світ великий осіяв.
А далі трохи ободрились,
Навколюшки усі упали,
Тому дитятку поклонились,
А ягнятко пані віддали:
«На, — кажемо, — тобі оце ягнятко
Щоб не голодне було твоє дитятко!
Потім вона веліла нам устати
І почала, нас ласкаво вітати,
Як ніби знала нас давно.
Біля тії ж близенько пані
Стояв у жовтому жупані
Старенький дуже чоловік,
Як буцім прожив другий вік.
Біля того дядька близенько,
Понуривши голови низенько,
Тут же, у самих ясел
Стояв бичище і осел,
І вони глянули на нас, бурлак.
Дідок же, трохи поворчавши,
Щось Пані на вухо шептавши,
Балакав з нами сяк і так,
За тим сказав: «Ідіть ви в мир, проповідуйте.
Що це родився Божий син!» —
«Прощайте!» — ми сказали
І кланялись поряду всім.
Пішли відтіль, як не бували,
Ідучи, койщо розмовляли,
І по отари розділились:
Як нам було і що знайшли.
Тоді ми хто вліво, а хто вправо взяв,
Я оце до вас попав.
(Слобода Тарасівка на Слобожанщині. Селянка М. Мозгова)
***
Звізда світла з востоку гряде,
За собою трьох царів персицьких веде.
Поклін дати царю і пану,
Вишніх сил всього світу гетьману.
Король-Ірод дуже смутився,
Що Ісус Христос від Діви народився,
Велів питати, по всіх землях шукати.
Велів губити, малих діток ізбити.
Одних кіньми топтали,
Других в полі роздирали.
Матері їх гірко ридали,
Руки свої до Бога піднімали:
«О, Іроде безумний! Як ти в собі жалю не маєш,
З невинних младенців кров проливаєш!»
О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу»
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
Історія свята
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.
Традиція різдвяного святкування
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Коляда
Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.
Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
Дитяча коляда
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
Парубоцька коляда
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.
За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.
Дівоча коляда
Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.
Церковна коляда
На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.
Легерська колядка
Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.
Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.
Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.
Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.
Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...
Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і ко-лядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:
«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кри-шок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров'я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:
— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!
По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:
Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого.
Ой, мало, мало — на цім не стало...
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку.
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигонь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
А хоч дівчинов коструботою..
За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити...
За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґаз-ду з ґаздинею, ще п'є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.
Звідки в українців колядки?
Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іашіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.
Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадку-вали і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
... Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайся,
Ни маєш дати, ни підем з хати.Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару — характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.
Вертеп
Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.
Будова українського вертепу
Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як "небо" і "земля".
Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.
Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.
«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.
«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.
Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.
Вірші на Різдво Христове
Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вір-ші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлоп-ці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження, Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.
Будьте здорові та не лайте мене,
Чого я прийшов — питайте мене,
Чого прийшов, яким дотепом?
Не сам прийшов я, а з вертепом,
Щоб вам його показати і про все чудо розказати.
Що сам чув і що бачив;
Коли захочете питати, так цур, не перебивати! Як ми вчора пасли овець ватагу — Та не дивуйтесь на відвагу: Бо це було у теплому краю. Корм придався зелененький, Кошари були готовенькі —
Все, як на весні буває у маю,
Усе було гарно, нічого й казати.
Як стало вже смеркати,
Я дав раду: «Гоніть, хлопці, ватагу
Та варіть круту кашу з салом,
А. наївшись каші, гоніть ватагу на баз
Та запирайте добре ураз,
Щоб який варяга не причвалав
Та й нашої ватаги не вкрав!»
Тількищо поснули, збунтувалась уся ватага,
Вся від стіни: неначе у броварні брага.
«Яцько, Опанас, і ти, Тарас! беріть добру дубину
Та спишіть варязі усю спину!»
Аж гульк: а поно сяє і крилами махає.
Яцько каже: «Це птах», а Панас: «Це пряха».
А я кажу: «Тю, дурні! Це янгол Божий,
Хіба ж ти не бачиш, який він гожий?!»
І почав питати, щоб почути від нього глас:
«Чого ти, янгол Божий, прилетів до нас?
Чи душі хочеш забрати,
Чи вівці у нас поодпімати?» —
«Я послан не за душами, а послан небесами
Повідать вам радісную весть:
Бог з неба прийшов і на землі днесь!» —
«Ой, лихо! Чи не за гріхи карати?» —
«Про це нічого й помишляти:
Які і є, то Він хоче на себе забрати». —
«Гей-гей. яка чудасія, це збулася та професія,
Що дід Му сій колись казав!
Скажи ж нам, янгол Божий, де той дім пригожий?» —
«Я рад би вас проводить, та треба на небо летіть
І співать: «Діва днесь».
Дивіться на цю звізду пильненько,
Вас доведе вона пряменько». —
«Яцько, Панас, і ти, Протас! Беріть луччу ярку
Та понесім породілі Божій у подарку».
Взяли, пішли, — чого треба, те й знайшли.
Там сиділа породіля Божа, як ясочка хороша,
На руках дитятко держала, а Воно чуть не вимовляло.
Там стояло багато царіи: аж цілих три,
І щось вони в подарунок принесли.
Вона від них те все прийнявши
Та разів з п'ять «спасибі» їм сказавши,
Додому відпустила.
А далі й ми приступили:
«Прийми від нас, Мати Божа, ягнятко
Та накорми своє дитятко!»
Вона від нас подарок узяла
І разів з п'ять «спасибі» нам сказала.
А ми тоді — хто вліво взяв, хто вправо взяв.
А я оце до вас попав,
Щоб вам усе це розказати
І вас з празником поздоровляти.
***
Здоров були та з тим, пани,
З чим я ось до вас припхався.
Та не перечте лиш мені,
Бо я того не сподівався.
Скажу я вам вість чудну й дивну.
Та тільки жаль, що половину,
Майже забув, що бачив, а що чув,
Як по правді вам признатись,
А ви скажете, що було б і не братись.
Хоч смійтеся, а це не брехенька.
Не з себе вигадав я сам,
(Бо. далебі, я бачив сам).
Нас там гурба була немаленька.
І був над ними я личман.
І звали нас: я — Опанас,
Яцько, Панько і був Протая
Та ще й Явтух, підпасич був у нас.
І овечат була ватага.
Та й не підходь, було, воряга,
А висе дамо парла, аби хто вчув.
А це ж було не серед літа,
Та тільки в теплому краю,
Ми пасли овечат до світа,
Як на весні бува в маю.
Корми задались зелененькі,
Кошари були готовенькі,
Привольє для всього було:
На тирло було де ставати,
Була й вода, щоб напувати;
Признатись, все до нас брело.
Деньок случився веселенький,
І вівці паслися гаразд;
Над вечір стало так хмарненько,
І дощик бризнув кілька раз.
І так уже повечоріло.
Не зоряно, а похмаріло,
То я Яцькові й заказав:
«Женіть лиш вівці ви з Протасом
Та й запирайте з викрутасом,
Та ще щоб хто там з вас і спав».
А ми пішли собі в верб'яжок,
Бож недалечко був лужок,
Панько, я та ще й Явтух,
А ось біжить Протас: трюх, трюх ..
«А що, чи справився, Протасе?» —
«Та глянь лише, Опанасе,
Як на небі зоря погоріла,
Глянь, як уся заядріла!»
Я — гульк, аж, далебі, що так.
Дивлюсь, а ще щось ясніє,
Та й думаю: відкіля це взялось?
Та й зірниця не буває;
Ні, це щось дивне бути має!
А далі і хлопцям указав:
«Чи бачите, — я їм сказав, —
Чи бачили ви таку зірницю,
Хоть утреню, хоть вечорницю?
Бо, далебі, зроду бачу сам». —
«Дивись, наш Панько як дує! —
Явтух побачивши, сказав, —
Вже він недурно так пильнує!»
А далі ось і закричав:
«Сюди, Явтух і Опанасе!
Сюди, Яцько, і ти, Протасе!
Якийсь воряга причвалав до нас!»
Ми кинулись туди скоріше,
Змовлялись бить його дружніше,
Щоб уже більше він не крав.
Ми щоб туди — волосся дубом,
Якби од відьми, устає,
Ми — хто рачки, а хто пугом,
Аби побачити, хто в кошарі є.
Дивимось: з краю в край шагає
Та ще велике щось літає,
Не чоловік, а бачте, схоже.
Панько сказав: «Це гарна птаха?!»
Явтух: «Ні, це, мабуть, пряха!»
Панас: «Е, тю, дурні! Це янгол Божий!»
Як вимовить оце Панас,
Так опустилось серце в нас,
Мороз по шкірі нас продрав.
А далі трохи ободрились:
Чого ж нам янгола бояться,
Він не кинеться кусаться:
Бач, який він гарний, так, як пан.
Тоді до нього причвалали,
А далі разом всі спитали:
«Що ти, пане, скажеш нам?» —
«Ідіть ви до Вифлеєма в стан,
Візьміть з собою і ягнятко,
Побачите там паню і дитятко,
Йому віддайте ви ягня,
Не думайте, що це брехня,
Бо цю ніч Христос народився,
Син Божий од Діви воплотився».
Стрепенувся, та й не стало.
Ну, що ж робити тут припало?
Тут і ума мого не стало:
А що янгол нам віщав; не треба робити.
Зараз іти у кошару ягнятко ловити.
Що лучче ягня то й піймалось;
Піймавши, як иа релець, пхались
Та ще совітувались,
Щоб ще куди не заблудити:
Темна ніч, не видно, де ходити.
А далі наш Панько напхався,
Об стайню лобом як удрався
Та лежа слухає чмелів.
«А що, Панько, покотився?» —
«Але! На стайню нахватився
Та й гарно лоб свій підігрів». —
«Ідіть же, хлопці, в стайню
Та всі рівненько говоріть,
Щоб не розсердить Діву паню,
Як будемо ягня дарить.
Скоріш ідіть та не тащіться,
А як казати — вже не вчіться».
І тільки в стайню що упхались,
То зараз всі позатулялись:
Бо світ великий осіяв.
А далі трохи ободрились,
Навколюшки усі упали,
Тому дитятку поклонились,
А ягнятко пані віддали:
«На, — кажемо, — тобі оце ягнятко
Щоб не голодне було твоє дитятко!
Потім вона веліла нам устати
І почала, нас ласкаво вітати,
Як ніби знала нас давно.
Біля тії ж близенько пані
Стояв у жовтому жупані
Старенький дуже чоловік,
Як буцім прожив другий вік.
Біля того дядька близенько,
Понуривши голови низенько,
Тут же, у самих ясел
Стояв бичище і осел,
І вони глянули на нас, бурлак.
Дідок же, трохи поворчавши,
Щось Пані на вухо шептавши,
Балакав з нами сяк і так,
За тим сказав: «Ідіть ви в мир, проповідуйте.
Що це родився Божий син!» —
«Прощайте!» — ми сказали
І кланялись поряду всім.
Пішли відтіль, як не бували,
Ідучи, койщо розмовляли,
І по отари розділились:
Як нам було і що знайшли.
Тоді ми хто вліво, а хто вправо взяв,
Я оце до вас попав.
(Слобода Тарасівка на Слобожанщині. Селянка М. Мозгова)
***
Звізда світла з востоку гряде,
За собою трьох царів персицьких веде.
Поклін дати царю і пану,
Вишніх сил всього світу гетьману.
Король-Ірод дуже смутився,
Що Ісус Христос від Діви народився,
Велів питати, по всіх землях шукати.
Велів губити, малих діток ізбити.
Одних кіньми топтали,
Других в полі роздирали.
Матері їх гірко ридали,
Руки свої до Бога піднімали:
«О, Іроде безумний! Як ти в собі жалю не маєш,
З невинних младенців кров проливаєш!»
О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу»
Йов (Борецький)
Борецький Іван Матвійович, чернече ім'я Іов (1560 — 2 березня 1631) — український церковний, політичний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631), педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, святий, письменник. Духовний та політичний наставник Петра Могили.
Біографія
Народився у селі Бірча (Галичина) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського шляхтича. Припускалося, що освіту він отримав у Львівській братській школі, але зважаючи на блискуче знання латини, яка на той час там не викладалася (першим викладачем латині у ній з 1604 року був він сам), найбільш вірогідним є навчання в Острозькій академії, а після неї — у Краківському університеті. З 1604 року — викладач латинської й грецької мов Львівської братської школи. 1604–1605 рр. — ректор, «котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє». Заслужив високу шану як людина, що «Апполонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована». 1610–1615 Борецький — священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита Києво-Печерської Лаври Є. Плетенецького.
Борецький — один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію; приділяв увагу окремим богословським питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали «другим Іоаном Милостивим». Втілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, щоб навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т.зв. хомонію — розтягування слів за рахунок додавання до них голосних на шкоду мелодії.
У грудні 1619 Борецький і його дружина Никифора Федорівна Чеховичевна прийняли чернечий постриг. Борецький став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, Никифора, за переказом, — ігуменею Київського Богословського монастиря (в межах Михайлівського Золотоверхого). Разом з однодумцем гетьманом П. Сагайдачним та іншими відомими оборонцями української православної церкви Борецький відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана українську православну ієрархію (1620), яка після Берестейської унії 1596 була замінена греко-католицькою. Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси і був ним до смерті.
Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької на старослов'янську й редагуванні «Анфологіону», виданого Лаврською друкарнею 1619. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут Луцької братської школи, затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: «Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою». У творі «О воспитаніи чад» (1609), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо «з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить». Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну Речі Посполитої Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових маґнатів, публікує полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. «Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали», — читаємо в «Протестації» (1621). Написана Борецьким разом з І.Курцевичем та І.Копинським, «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, в ній захищалося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтва, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої Русі», старих руських князів, що козаки — це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних — це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький — також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у Львові), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій 1590-х рр., пов'язаних з релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели Русь до «такої загибелі»: протягом довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.
1624 року звернувся до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-Русі до Московської держави. Але царський уряд відхилив цю пропозицію, бо Московська держава, ослаблена недавньою московсько-польською війною, не була спроможна вести війну проти Польщі.
Склав два меморіали в оборону православної ієрархії: «Протестація» (1621) та «Юстифікація» (1622).
Одночасно Борецький шукав шляхів порозуміння між українцями православними й українцями католиками та греко-католиками. Виступав за зміцнення політичних і культурних зв'язків України, Білорусії та Московії. Ставши митрополитом, продовжував опікуватися Київською братською школою. Допомагав Київському братству в придбанні деяких маєтностей на утримання школи. Добився королівської грамоти (19 лютого 1629), за якою Київське братство було, нарешті, визнане й затверджене Річчю Посполитою, і «що б вони своїм накладом не побудували, то на вічні часи». Таким чином, хоч про братську школу в грамоті прямо не говорилось, вони з визнанням Київського братства також дістала державний захист як його невід'ємна частина. Із записів сучасника, вихованця Київської братської школи Сильвестра Косова довідуємося, що Борецький не полишав й учительства: «Йов Борецький, ставши митрополитом Київським, був і опікуном оних братських шкіл і сам в них богословське вчення викладав».
В 1628–1629 рр. був разом із митрополитом В.Рутським прихильником загального замирення української церкви, однак не зміг залучити до своїх планів козаччини.
Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами «превелебнійшому в Бозі отцю Петру Могилі» але застеріг його, щоб «школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були». Похований Борецький, за його заповітом, «…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом» Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.
Твори
«Анфологіон», або вибрана Мінея на весь рік (переклад з грецької, доповнений службами російським святим і їх короткими біографіями, Київ, 1619);
«Діалог про православну віру» (Острог, 1606);
«Лімонарь, тобто Квітник» — переклад, з доповненнями, «Синайського патерика», Київ, 1628;
«Аполлія (знищення) апології Мелетія Смотрицького». Київ, 1628;
«Нарікання про благочестя» (повчання православним, як тримати себе під час гонінь за православ'я).
Вшанування пам'яті
Канонізація
Помісний Собор 2008 року Української Православної Церкви — Київський Патріархат у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар. Чесні останки святителя Йова вважати святими мощами віддавати їх на волю Божу. Благословити будівництво храмів на честь святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси. Пам'ять святителя Йова святкувати 15 (2) березня, в день його блаженного упокоєння.
Біографія
Народився у селі Бірча (Галичина) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського шляхтича. Припускалося, що освіту він отримав у Львівській братській школі, але зважаючи на блискуче знання латини, яка на той час там не викладалася (першим викладачем латині у ній з 1604 року був він сам), найбільш вірогідним є навчання в Острозькій академії, а після неї — у Краківському університеті. З 1604 року — викладач латинської й грецької мов Львівської братської школи. 1604–1605 рр. — ректор, «котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє». Заслужив високу шану як людина, що «Апполонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована». 1610–1615 Борецький — священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита Києво-Печерської Лаври Є. Плетенецького.
Борецький — один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію; приділяв увагу окремим богословським питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали «другим Іоаном Милостивим». Втілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, щоб навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т.зв. хомонію — розтягування слів за рахунок додавання до них голосних на шкоду мелодії.
У грудні 1619 Борецький і його дружина Никифора Федорівна Чеховичевна прийняли чернечий постриг. Борецький став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, Никифора, за переказом, — ігуменею Київського Богословського монастиря (в межах Михайлівського Золотоверхого). Разом з однодумцем гетьманом П. Сагайдачним та іншими відомими оборонцями української православної церкви Борецький відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана українську православну ієрархію (1620), яка після Берестейської унії 1596 була замінена греко-католицькою. Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси і був ним до смерті.
Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької на старослов'янську й редагуванні «Анфологіону», виданого Лаврською друкарнею 1619. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут Луцької братської школи, затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: «Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою». У творі «О воспитаніи чад» (1609), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо «з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить». Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну Речі Посполитої Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових маґнатів, публікує полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. «Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали», — читаємо в «Протестації» (1621). Написана Борецьким разом з І.Курцевичем та І.Копинським, «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, в ній захищалося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтва, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої Русі», старих руських князів, що козаки — це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних — це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький — також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у Львові), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій 1590-х рр., пов'язаних з релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели Русь до «такої загибелі»: протягом довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.
1624 року звернувся до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-Русі до Московської держави. Але царський уряд відхилив цю пропозицію, бо Московська держава, ослаблена недавньою московсько-польською війною, не була спроможна вести війну проти Польщі.
Склав два меморіали в оборону православної ієрархії: «Протестація» (1621) та «Юстифікація» (1622).
Одночасно Борецький шукав шляхів порозуміння між українцями православними й українцями католиками та греко-католиками. Виступав за зміцнення політичних і культурних зв'язків України, Білорусії та Московії. Ставши митрополитом, продовжував опікуватися Київською братською школою. Допомагав Київському братству в придбанні деяких маєтностей на утримання школи. Добився королівської грамоти (19 лютого 1629), за якою Київське братство було, нарешті, визнане й затверджене Річчю Посполитою, і «що б вони своїм накладом не побудували, то на вічні часи». Таким чином, хоч про братську школу в грамоті прямо не говорилось, вони з визнанням Київського братства також дістала державний захист як його невід'ємна частина. Із записів сучасника, вихованця Київської братської школи Сильвестра Косова довідуємося, що Борецький не полишав й учительства: «Йов Борецький, ставши митрополитом Київським, був і опікуном оних братських шкіл і сам в них богословське вчення викладав».
В 1628–1629 рр. був разом із митрополитом В.Рутським прихильником загального замирення української церкви, однак не зміг залучити до своїх планів козаччини.
Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами «превелебнійшому в Бозі отцю Петру Могилі» але застеріг його, щоб «школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були». Похований Борецький, за його заповітом, «…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом» Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.
Твори
«Анфологіон», або вибрана Мінея на весь рік (переклад з грецької, доповнений службами російським святим і їх короткими біографіями, Київ, 1619);
«Діалог про православну віру» (Острог, 1606);
«Лімонарь, тобто Квітник» — переклад, з доповненнями, «Синайського патерика», Київ, 1628;
«Аполлія (знищення) апології Мелетія Смотрицького». Київ, 1628;
«Нарікання про благочестя» (повчання православним, як тримати себе під час гонінь за православ'я).
Вшанування пам'яті
Канонізація
Помісний Собор 2008 року Української Православної Церкви — Київський Патріархат у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар. Чесні останки святителя Йова вважати святими мощами віддавати їх на волю Божу. Благословити будівництво храмів на честь святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси. Пам'ять святителя Йова святкувати 15 (2) березня, в день його блаженного упокоєння.
Боже, бережи наш край
на мотив полонезу Огінського
Слова: Михайло Рох
Музика: Михаїл Клеофас Огінський
Пісня летить удалечинь,
Адже десь там, серед лісів,
Стоїть над річкою мій рідний дім,
Чекає на мене кохана й Мати на дорогу вигляда.
Там квітне черемшина,
А скрипаль виводить звуки полонезу...
Тут навкруги степи й поля
І верби плачуть над Дніпром.
Степний орел, що в височинь зліта,
Навряд дістане зором полонин чи кримських гір а чи дібров,
То все одна земля
Де розлились в повітрі звуки полонезу...
Сон в ночі несе, несе до дальніх берегів,
Кохання човен. Навкруги все так задумливо і тихо,
Лишень хвилі, лише Місяць і зірки
І ми удвох у тім човні ...
Там, на горбі - величний Храм,
Куди я змалку бігав сам
Щоб в світлі очі глянути святим,
І ангели, літаючи, всміхались в білосніжних куполах
Й лунали у моїй душі чарівні звуки, звуки Благовісту...
Боже, бережи наш край від бід і від нещасть, і від знегод
Не дай забути, Отче, нам
Куди йдемо і звідки йшли.
Що Батьківщина в нас одна і в світі іншої для нас немає,
Земля батьків - то наша Україна!
До своїх витоків мусимо звернутись,
Станемо Народом вільної Держави.
Щоб в віках лунало: Україні слава!
Боже, бережи наш край від бід і від нещасть, і від знегод
Не дай забути, Отче, нам
Куди йдемо і звідки йшли.
Що Батьківщина в нас одна і в світі іншої для нас немає,
Що НАША срава - України слава!
Пісня летить удалечинь,
Адже десь там, серед лісів,
Стоїть над річкою батькІвський дім,
Чекає на мене кохана й Мати на дорогу вигляда.
Там квітне черемшина,
А скрипаль виводить звуки полонезу...
Source http://www.pisni.org.ua/songs/3119828.html
Слова: Михайло Рох
Музика: Михаїл Клеофас Огінський
Пісня летить удалечинь,
Адже десь там, серед лісів,
Стоїть над річкою мій рідний дім,
Чекає на мене кохана й Мати на дорогу вигляда.
Там квітне черемшина,
А скрипаль виводить звуки полонезу...
Тут навкруги степи й поля
І верби плачуть над Дніпром.
Степний орел, що в височинь зліта,
Навряд дістане зором полонин чи кримських гір а чи дібров,
То все одна земля
Де розлились в повітрі звуки полонезу...
Сон в ночі несе, несе до дальніх берегів,
Кохання човен. Навкруги все так задумливо і тихо,
Лишень хвилі, лише Місяць і зірки
І ми удвох у тім човні ...
Там, на горбі - величний Храм,
Куди я змалку бігав сам
Щоб в світлі очі глянути святим,
І ангели, літаючи, всміхались в білосніжних куполах
Й лунали у моїй душі чарівні звуки, звуки Благовісту...
Боже, бережи наш край від бід і від нещасть, і від знегод
Не дай забути, Отче, нам
Куди йдемо і звідки йшли.
Що Батьківщина в нас одна і в світі іншої для нас немає,
Земля батьків - то наша Україна!
До своїх витоків мусимо звернутись,
Станемо Народом вільної Держави.
Щоб в віках лунало: Україні слава!
Боже, бережи наш край від бід і від нещасть, і від знегод
Не дай забути, Отче, нам
Куди йдемо і звідки йшли.
Що Батьківщина в нас одна і в світі іншої для нас немає,
Що НАША срава - України слава!
Пісня летить удалечинь,
Адже десь там, серед лісів,
Стоїть над річкою батькІвський дім,
Чекає на мене кохана й Мати на дорогу вигляда.
Там квітне черемшина,
А скрипаль виводить звуки полонезу...
Source http://www.pisni.org.ua/songs/3119828.html
Молитва до Господа Ісуса
(була знайдена в Гробі Спасителя)
О найсолодший Господи Ісусе, віддаюся Тобі сьогодні назавжди, особливо в годині смерті.
Посилаюся на нескінчену Твою доброту, Твої найсвятіші Рани хай будуть мені відпочинком.
Кров і вода, які випливли з Найсвятішого Серця Твого, хай мене бережуть на Твоєму страшному суді.
Найсвятіше Тіло і Кров Твоя хай мене накормить і напоїть.
Боязлива смерть Твоя хай мене заховає на життя вічне.
Кроваві краплі Твої нехай змиють мої гріхи.
О мій Ісусе, Твій гіркий сум жертвую Наймилішому Твоєму Отцю Небесному на відкуплення всіх гріхів моїх.
Погордження і пониження, о Наймиліший Ісусе, які Ти терпів хай спалять всі гріхи мої.
О Твої тяжкі тортури і муки невидані, хай мене охороняють.
Ті всі страждання Твої, о мій Ісусе, віддаю Твоєму Отцю Небесному за всі мої занедбання у службі Твоїй.
Твоя велика любов хай охороняє мене від нападів диявола в годині смерті моєї.
О Господи Ісусе мій, Твоя свята Кров хай душу мою з гріхів омиє.
Твоя зранена Голова хай мене охороняє від усього злого.
Твій невинний засуд на смерть хай мені буде відпущенням моїх гріхів, моїх провин.
Твій труд хай нагородить мої вчинені злочини.
Твоя нагість хай покриє нагість моєї душі.
Твої муки і тягарі смертельні, зранені ноги, руки і Серце Найсвятіше хай осяють мене у час злої смерті моєї.
У ранах Твоїх Найсвятіших укрий мене цілого.
Кров Твоя з Найсвятішого Серця Твого хай мене обмиє.
Твоя Божественна Сила хай мене утверджує і заховує від усього злого на душі і тілі.
О Найсолодший Господи Ісусе Христе, Твої Рани і Муки хай мене благословлять.
О гірка Муко Ісусова, заховай від вічної загибелі.
О Найдорожчі і найглибші Рани Ісуса мого, будьте мені допомогою в останній годині моєї смерті.
О Найдорожча Крове Ісуса мого, обмий гріхи мої перед Богом Отцем Твоїм.
О Господи Ісусе Христе, Твоя мука, смерть, добрі вчинки і науки хай мені допоможуть позбутися моїх гріхів, але дозволь мені за них сердечно жаліти.
Віддаюся вкінці, о мій добрий Ісусе, Найсвятішому Серцю Твоєму, надіюся на Твоє милосердя, вірю в заслуги Муки і смерті Твоєї, яким віддаюся, а особливо в годину смерті моєї. Амінь.
Душе Христова
Душе Христова, освяти мене.
Тіло Христове, спаси мене.
Крове Христова, напій мене.
Водо з боку Христового, обмий мене.
Страсті Христові, скріпіть мене.
О добрий Ісусе, вислухай мене.
В ранах своїх укрий мене.
Не допусти, щоб я віддалився від Тебе.
Від ворога душевного охорони мене.
У годині смерті приклич мене.
І накажи мене прийти до Тебе.
Щоб зі святими Твоїми славити Тебе
На віки вічні. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Під час спокуси поклади руку на серце, зазирни у нього очима душі та промов:
«Ісусе, не відвертай Свого Обличчя від мене і спаси мене!»
Молитва до Ісуса Христа
Нехай буде благословенне Твоє Ім’я, о Ти, що вислуховуєш мої молитви! Будь благословенний, мій Господи, Ти, котрий витягнув мою душу з пропасті. Нехай буде благословення Твоя зичливість, котра притягнула мене до Твого Серця, щоб спасти і звільнити. Боже, Ти – моє спасіння, моє багатство, мій погляд і моє життя. Ти, котрий щодня захоплюєш мою душу і потішаєш моє серце Своєю Присутністю, дозволь мені осягнути завдяки Твоїй Присутності: мир, досконалість, любов і дух прощення. Нехай кожна частина мого серця голосить з любов’ю Твою Славу. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Господи, візьми мою душу, візьми мій розум. Мій Господи Ісусе, візьми моє серце, все належить Тобі. Твоя Любов краща, ніж саме життя. На Тебе покладаю свою надію. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Прийди, Господи! Повернися до нас, вислухай наші болісні заклики на тій пустині, відчуй наші прагнення і нехай Твоє Милосердя буде над нами. Повернися до нас, прийди і зітри усяку негідність, замінюючи її Любов’ю. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Мій Спасителю, збільши мою любов, зміцни мою віру, збільши мою надію. Нехай усе станеться за Твоєю Божественною Волею. Амінь.
Молитва до Найсвятішого Серця Ісуса
О, Найсвятіше Серце Ісуса, покажи мені Твої дороги. Найсвятіше Серце Ісуса, запровадь мене на дорогу Досконалості. Хорони мене від демона і не покидай напризволяще. Найсвятіше Серце Ісуса, будь Скелею мого сховку, бо Ти є моїм Прибіжищем. Вчини щоб твоя Любов і Мир провадили мене і оберігали. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Мій Ісусе, Ти єдина моя Любов у серці, моя єдина Надія в житті, моє єдине Світло в душі. Задля цього, Христе, залишися зі мною. Моя вина огортає мене і мені прикро, що згрішив(ла). Прийди і віднови мене. Зворуш мене Твоєю Мудрістю, а Твій Святий дух нехай стане моїм. Амінь.
Дев’ятиденна молитва довіри Найсвятішому Серцю Ісуса
О, Господи Ісусе, ввіряю просьбу мою Твоєму Найсвятішому Серцю (назвати прохання).
Тільки глянь на мене і вчини те, що підказує Тобі Серце, нехай вирішує Твоє Найсвятіше Серце, я уповаю на Нього, віддаю себе Його милосердю. Господи Ісусе! Ти не обманеш мене.
Святе Серце Ісуса, я уповаю на Тебе!
Святе Серце Ісуса, я вірую в Твою любов до мене!
Святе Серце Ісуса, нехай прийде Царство Твоє!
Святе Серце Ісуса, я прошу про багато милостей, але особливо благаю про наступне (назвати прохання).
Прийми мою молитву в Святе Серце Твоє, І КОЛИ Предвічний Отець побачить її, покриту Твоєю дорогоцінною Кров’ю, Він не відмовить їй, бо це буде не моя молитва, але Твоя, Господи Ісусе!
О, Святе Серце Ісуса, я повністю уповаю на Тебе, і ніколи не соромитимуся свого уповання.
Молитва до Ісуса Христа про зцілення та проти злих духів
Всемогутній Боже! Котрий терпів на Хресті за наші гріхи: "Будь при мені Христе святий."
Ісусе Христе! Зішли на мене святе добро, Христе Святий.
Ісусе Христе! Віддійми від мене всякі нещастя і зло. Христе святий.
Ісусе Христе! Зроби щоб я мав (мала) від тебе спасіння. Христе святий.
Ісусе Христе! Врятуй мене від всякого нещастя, душевних і тілесних мук.
Ісусе Назаряннинський! Розп’ятий за мене має милосердя наді мною та захисти мене.
В ім’я Ісуса Христа всі злі духи покидайте мене назавжди. Амінь.
Обітниця молитви
Хто цю молитву відмовляє, читає, слухає, або носить при собі – несподівано, не втоне не згорить. Жодна трудизна не зашкодить йому. Коли цю молитву буде відмовляти невістка котра має стати матір’ю – щасливо приведе дитину на світ, котра людина має чорну хворобу, параліч, чи рака, чи нервову або іншу хворобу, то нехай цю молитву прикладе до хворого місця, тим котрі ту молитву перепишуть для себе, або іншим про неї повідомлять будуть благословенні. Молитва ця оберігає дім, в якому живе: від ураганна, землетрусів, холоду і злих людей. Хто цю молитву відмовлятиме щодня перед сном, отримає знак від Бога у годині своєї смерті.
О найсолодший Господи Ісусе, віддаюся Тобі сьогодні назавжди, особливо в годині смерті.
Посилаюся на нескінчену Твою доброту, Твої найсвятіші Рани хай будуть мені відпочинком.
Кров і вода, які випливли з Найсвятішого Серця Твого, хай мене бережуть на Твоєму страшному суді.
Найсвятіше Тіло і Кров Твоя хай мене накормить і напоїть.
Боязлива смерть Твоя хай мене заховає на життя вічне.
Кроваві краплі Твої нехай змиють мої гріхи.
О мій Ісусе, Твій гіркий сум жертвую Наймилішому Твоєму Отцю Небесному на відкуплення всіх гріхів моїх.
Погордження і пониження, о Наймиліший Ісусе, які Ти терпів хай спалять всі гріхи мої.
О Твої тяжкі тортури і муки невидані, хай мене охороняють.
Ті всі страждання Твої, о мій Ісусе, віддаю Твоєму Отцю Небесному за всі мої занедбання у службі Твоїй.
Твоя велика любов хай охороняє мене від нападів диявола в годині смерті моєї.
О Господи Ісусе мій, Твоя свята Кров хай душу мою з гріхів омиє.
Твоя зранена Голова хай мене охороняє від усього злого.
Твій невинний засуд на смерть хай мені буде відпущенням моїх гріхів, моїх провин.
Твій труд хай нагородить мої вчинені злочини.
Твоя нагість хай покриє нагість моєї душі.
Твої муки і тягарі смертельні, зранені ноги, руки і Серце Найсвятіше хай осяють мене у час злої смерті моєї.
У ранах Твоїх Найсвятіших укрий мене цілого.
Кров Твоя з Найсвятішого Серця Твого хай мене обмиє.
Твоя Божественна Сила хай мене утверджує і заховує від усього злого на душі і тілі.
О Найсолодший Господи Ісусе Христе, Твої Рани і Муки хай мене благословлять.
О гірка Муко Ісусова, заховай від вічної загибелі.
О Найдорожчі і найглибші Рани Ісуса мого, будьте мені допомогою в останній годині моєї смерті.
О Найдорожча Крове Ісуса мого, обмий гріхи мої перед Богом Отцем Твоїм.
О Господи Ісусе Христе, Твоя мука, смерть, добрі вчинки і науки хай мені допоможуть позбутися моїх гріхів, але дозволь мені за них сердечно жаліти.
Віддаюся вкінці, о мій добрий Ісусе, Найсвятішому Серцю Твоєму, надіюся на Твоє милосердя, вірю в заслуги Муки і смерті Твоєї, яким віддаюся, а особливо в годину смерті моєї. Амінь.
Душе Христова
Душе Христова, освяти мене.
Тіло Христове, спаси мене.
Крове Христова, напій мене.
Водо з боку Христового, обмий мене.
Страсті Христові, скріпіть мене.
О добрий Ісусе, вислухай мене.
В ранах своїх укрий мене.
Не допусти, щоб я віддалився від Тебе.
Від ворога душевного охорони мене.
У годині смерті приклич мене.
І накажи мене прийти до Тебе.
Щоб зі святими Твоїми славити Тебе
На віки вічні. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Під час спокуси поклади руку на серце, зазирни у нього очима душі та промов:
«Ісусе, не відвертай Свого Обличчя від мене і спаси мене!»
Молитва до Ісуса Христа
Нехай буде благословенне Твоє Ім’я, о Ти, що вислуховуєш мої молитви! Будь благословенний, мій Господи, Ти, котрий витягнув мою душу з пропасті. Нехай буде благословення Твоя зичливість, котра притягнула мене до Твого Серця, щоб спасти і звільнити. Боже, Ти – моє спасіння, моє багатство, мій погляд і моє життя. Ти, котрий щодня захоплюєш мою душу і потішаєш моє серце Своєю Присутністю, дозволь мені осягнути завдяки Твоїй Присутності: мир, досконалість, любов і дух прощення. Нехай кожна частина мого серця голосить з любов’ю Твою Славу. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Господи, візьми мою душу, візьми мій розум. Мій Господи Ісусе, візьми моє серце, все належить Тобі. Твоя Любов краща, ніж саме життя. На Тебе покладаю свою надію. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Прийди, Господи! Повернися до нас, вислухай наші болісні заклики на тій пустині, відчуй наші прагнення і нехай Твоє Милосердя буде над нами. Повернися до нас, прийди і зітри усяку негідність, замінюючи її Любов’ю. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Мій Спасителю, збільши мою любов, зміцни мою віру, збільши мою надію. Нехай усе станеться за Твоєю Божественною Волею. Амінь.
Молитва до Найсвятішого Серця Ісуса
О, Найсвятіше Серце Ісуса, покажи мені Твої дороги. Найсвятіше Серце Ісуса, запровадь мене на дорогу Досконалості. Хорони мене від демона і не покидай напризволяще. Найсвятіше Серце Ісуса, будь Скелею мого сховку, бо Ти є моїм Прибіжищем. Вчини щоб твоя Любов і Мир провадили мене і оберігали. Амінь.
Молитва до Ісуса Христа
Мій Ісусе, Ти єдина моя Любов у серці, моя єдина Надія в житті, моє єдине Світло в душі. Задля цього, Христе, залишися зі мною. Моя вина огортає мене і мені прикро, що згрішив(ла). Прийди і віднови мене. Зворуш мене Твоєю Мудрістю, а Твій Святий дух нехай стане моїм. Амінь.
Дев’ятиденна молитва довіри Найсвятішому Серцю Ісуса
О, Господи Ісусе, ввіряю просьбу мою Твоєму Найсвятішому Серцю (назвати прохання).
Тільки глянь на мене і вчини те, що підказує Тобі Серце, нехай вирішує Твоє Найсвятіше Серце, я уповаю на Нього, віддаю себе Його милосердю. Господи Ісусе! Ти не обманеш мене.
Святе Серце Ісуса, я уповаю на Тебе!
Святе Серце Ісуса, я вірую в Твою любов до мене!
Святе Серце Ісуса, нехай прийде Царство Твоє!
Святе Серце Ісуса, я прошу про багато милостей, але особливо благаю про наступне (назвати прохання).
Прийми мою молитву в Святе Серце Твоє, І КОЛИ Предвічний Отець побачить її, покриту Твоєю дорогоцінною Кров’ю, Він не відмовить їй, бо це буде не моя молитва, але Твоя, Господи Ісусе!
О, Святе Серце Ісуса, я повністю уповаю на Тебе, і ніколи не соромитимуся свого уповання.
Молитва до Ісуса Христа про зцілення та проти злих духів
Всемогутній Боже! Котрий терпів на Хресті за наші гріхи: "Будь при мені Христе святий."
Ісусе Христе! Зішли на мене святе добро, Христе Святий.
Ісусе Христе! Віддійми від мене всякі нещастя і зло. Христе святий.
Ісусе Христе! Зроби щоб я мав (мала) від тебе спасіння. Христе святий.
Ісусе Христе! Врятуй мене від всякого нещастя, душевних і тілесних мук.
Ісусе Назаряннинський! Розп’ятий за мене має милосердя наді мною та захисти мене.
В ім’я Ісуса Христа всі злі духи покидайте мене назавжди. Амінь.
Обітниця молитви
Хто цю молитву відмовляє, читає, слухає, або носить при собі – несподівано, не втоне не згорить. Жодна трудизна не зашкодить йому. Коли цю молитву буде відмовляти невістка котра має стати матір’ю – щасливо приведе дитину на світ, котра людина має чорну хворобу, параліч, чи рака, чи нервову або іншу хворобу, то нехай цю молитву прикладе до хворого місця, тим котрі ту молитву перепишуть для себе, або іншим про неї повідомлять будуть благословенні. Молитва ця оберігає дім, в якому живе: від ураганна, землетрусів, холоду і злих людей. Хто цю молитву відмовлятиме щодня перед сном, отримає знак від Бога у годині своєї смерті.
Молитва до народженого Спасителя
Милосердний Ісусе, зглянувшись на наші безкінечні благання й болісні заклики з Долини горя і сліз, щоби нас врятувати від наших гріхів, недуг і погибелі вічної, Ти явився нам у Вифлеємі. Всеблагий Ісусу, полюбивши праведників, а над грішниками змилосердившись, усіх їх прагнеш спасти та зцілити, обіцяючи нам у майбутньому житті вічне й блаженне щастя у Твоєму Царстві Небесному.
Спрямуй же та спровадь Святим Духом Твоїм, Господи, серце, думки і вчинки до Твоїх заповідей: душу освяти, тіло очисти й зціли нас, а помисли виправ і вдоскональ. Оточи нас Твоїми святими ангелами, щоби під їх покровительством правдиво й відважно виконували Твою святу волю, бо Ти – воплочене Слово Бога Отця і в єдності зі Святим Духом благословенний з віків у віки. Амінь.
Спрямуй же та спровадь Святим Духом Твоїм, Господи, серце, думки і вчинки до Твоїх заповідей: душу освяти, тіло очисти й зціли нас, а помисли виправ і вдоскональ. Оточи нас Твоїми святими ангелами, щоби під їх покровительством правдиво й відважно виконували Твою святу волю, бо Ти – воплочене Слово Бога Отця і в єдності зі Святим Духом благословенний з віків у віки. Амінь.
Підписатися на:
Дописи (Atom)